Зроду на таких гостинах не була і тепер не знаю, як відмовити сина від такого шлюбу! Це ж в таку родину потрапить, що ой-леле, все життя на таких недохарчах сидіти буде, якими нас частували свати майбутні! Все зроблю, щоб син передумав.
Ми з чоловіком звичайна родина. Живемо в райцентрі на Полтавщині в квартирі, маємо дачку, де вирощуємо трохи домашніх продуктів і відпочиваємо душею.
Я вчителем працюю, чоловік в державній сфері також, начальник відділу. Ми ніколи не жили в розкоші, але завжди старалися, щоб в домі було все для затишку, щоб діти росли в любові і у них було все необхідне.
Дітей у нас двоє, старша дочка Оля і син Андрій. Між ними різниця в три роки, обоє вже дорослі. Донечка вже заміжня, живуть з чоловіком у Польщі. Свого часу поїхали на заробітки, та й лишилися там, в містечку недалеко від Варшави.
Син з нами теж вже не живе, орендує собі квартиру в Полтаві, працює в хорошій фірмі. Обоє дітей з вищою освітою, знають англійську мову. Ми ними пишаємося, що там казати.
Дочку я навчила бути гарною господинею, мені її і зять Святослав, і його батьки завжди хвалять. Як я вже казала, дуже заможними ми ніколи не були, але необхідні продукти завжди могли купити і виростити.
Ми з донечкою завжди любили готувати разом. Оля вміє у мене і голубці-завиванці всілякі зробити, і вареники і налисники різноманітні, холодець, котлетки приготувати, не кажучи вже про борщі і інші перші страви.
Син Андрій, до речі, теж не цурається готування, смачні макарони і яєчню приготує залюбки, а з батьком шашлики чи інші барбекю-страви на вогні – то взагалі за миле діло, та так смачно у них виходить!
Але втрапив наш син у халепу, яка нам і не снилася. Андрію вже 28 років і зібрався він одружуватися. І так швидко у них з цією Кароліною закрутилося! Ми спочатку раділи, дівчина вона приємна, у Андрія очі сяють.
Але кілька днів тому випало нам поїхати до майбутніх сватів в Полтаву. І ми з чоловіком оговтатися не можемо від того, як нам прийняли.
Приїхали ми не з пустими руками. Ігристе взяли, тортик. А нам запарили мівіни! Так-так, оцієї локшини швидкого приготування, якої у нас в хаті і сліду немає!
Кожному в тарілку мати Кароліни по брикетику цієї вермішельки поклала, залила окропом і накрила тарілочками, щоб гарно запарити. На столі ще в одноразовому судочку з супермаркету стояли пара салатів. І все! Оте ми й поїли.
Забула сказати, у майбутніх сватів є собака. Велика, лабрадор. Так вона з нами за столом їла, щоб ви розуміли. З людської миски, в яку моя майбутня сваха їй переклала її спеціальну консерву.
Ми з чоловіком люди тактовні, але рахували хвилини до тієї миті, як покинемо цю дивну оселю. З сином ще не говорили – радимося з чоловіком і вашої поради просимо, якщо вам є що сказати.
Я чесно скажу, за все життя зроду на таких гостинах не була і тепер не знаю, як відмовити сина від такого шлюбу! Це ж в таку родину потрапить, що ой-леле, все життя на таких недохарчах сидіти буде, якими нас частували свати майбутні!
Все зроблю, щоб син передумав! Хіба я не права?
З повагою, Олена М.
Фото – авторське.