Зовиця вчора о 7 ранку подзвонила в квартиру. Я б знала – двері не відчиняла! Але відкрила на свою голову. Маргарита зайшла і сказала що посидить у нас дві години з племінником, бо у неї на 9 зустріч в нашому районі, а всі кав’ярні ще зачинені.
– Брат знає, а це вам від мене, – простягла коробку дешевих цукерок «Стріла», які я не їм і тим більше наш піврічний син.
Ну добре, впустила. Думала, посидить кілька годин в іншій кімнаті, щось там подивиться тихо в телефоні і піде у своїх справах. Але наша Марго не з тих, хто може посидіти тихо, поки ми прокидаємося і займаємося своїми ранковими справами.
– Оленко, а що є поїсти, бо я дома не встигла?
– Розігрій, що побачиш у холодильнику. Мікрохвильовка он.
– Ой. Мікрохвильовка – то шкідливо, а що ще є?
– У хлібниці є батон, намаж його маслом. З чаєм буде нормально. Він на полиці.
– А ти б не могла?
– Ні, мені зараз сина годувати треба. Давай потім поговоримо. Он, візьми цукерок. Вони з чаєм також добре зайдуть.
Коли чай під моїм чітким керівництвом був таки заварений, Зовиця пішла у вітальню, забравши з собою принесені цукерки. Півгодини все було тихо, але потім сестра чоловіка, мабуть, від нудьги почала голосно слухати музику, чим мене остаточно вивела з себе.
– Марго, вимкни телефон. Зараз син спати має. І взагалі, може, пройдись, прогуляйся. У нас тут за рогом чудова кафешка є. Тобі точно сподобається. Вона о 8 відчиняється.
Я говорила спокійно, я вмію себе стримувати. Попрощавшись з Маргаритою, я спокійно пішла займатися своїми домашніми справами і дитиною.
Але через півтори години мене потривожили. І це не був звичайний дзвінок від моєї свекрухи спитати, як у нас з малечею справи. На іншому кінці я чула голос мами мого Олега, Маргарити і навіть мого чоловіка, який в цей день мав з чергування одразу їхати додому.
Виявилося, чоловік захотів привести в гості свою маму і сестру. Ось так просто. Посидіти, побалакати. Але свекруха послала вперед розвідника – свою молодшу дочку.
Ну а вона, як я вже сказала, просто прийшла і нічого не пояснивши, стала качати права. ось я її чемно і випроводила. Проте свекруха все зрозуміла по-своєму. А саме, що її маленьку донечку виставили за двері. Адже вона з цукерками прийшла, а не з пустими руками.
Десь із півгодини ми обговорювали цю подію по телефону. Я разів 10 переповіла, як все було насправді. Кілька разів Олег, мій чоловік, намагався якось зам’яти ситуацію, але в нього нічого не вийшло.
Гості до нас вчора не прийшли, як ви зрозуміли. Тільки чоловік, з винуватим поглядом і милим букетиком квітів. Вибачатися за свою родину йому довелося особисто. Хоча він із усієї своєї компанії єдиний спробував якось залагодити нашу суперечку.
Але це добре, я б і без квітів його зустріла з розкритими обіймами. Приємно знати, що твій чоловік на твоєму боці. А чоловіка, який колись надумає одружитися з нашою Маргаритою мені шкода вже зараз.
Але це ще не все. Наступного тижня у свекрухи день народження. І ми з чоловіком і сином само собою запрошені. І я вже зараз відчуваю, що це буле дуже веселий і оригінальний вечір. Ну повезло мені з родичами, що тут вдієш.
Фото – авторське.