Життєвий шлях жінки, про яку йтиметься у цьому матеріалі, часто перетинався з наукою, хоча спеціальної освіти вона не мала. Юніс Фут (1819-1888 рр.) відома як перша людина, яка експериментальним шляхом пояснила, які саме гази в атмосфері нашої планети призводять до її нагрівання. Але досягнення вченї не відзначили належним чином, тому що у ХІХ столітті в американському суспільстві існували певні стереотипи щодо жінок. Простіше кажучи, причиною невизнання була дискримінація за статтю.
Вранці 23 серпня 1856 року сотні вчених, винахідників та просто цікавих громадян зібралися в місті Олбані, штат Нью-Йорк, на восьмі щорічні збори Американської асоціації сприяння розвитку науки (The American Association for the Advancement of Science, AAAS), щоб поділитися нововведення обговорити досягнення у своїх сферах та ознайомитися з новими областями досліджень. Ця асоціація існує до сьогодні і є найбільшою у світі науковою спільнотою.
На зустрічі 1856 року вчені не представили жодної цікавої роботи – за одним винятком.
Зустріч AAAS відвідала Юніс Фут – жінка, що захоплювалася наукою, вона показала свою працю «Circumstances affecting the heat of the sun’s rays» . У своїй роботі Фут пояснювала, як сонячні промені взаємодіють із певними газами в атмосфері Землі, та як зміни частки конкретного газу в атмосфері планети змінює її температуру. Своє дослідження Фут підкріпила практичним експериментом.
Для своїх дослідів Фут використовувала повітряний насос, чотири ртутні термометри і два скляні циліндри.
У першому досвіді за допомогою повітряного насоса жінка відкачала повітря з одного циліндра і стиснула в іншому, таким чином зімітувавши безповітряне середовище та атмосферу. Потім кожен циліндр опустила термометри, і дочекалася поки вони покажуть однакову температуру, щоб задати точку відліку. Після цього поставила обидві колби спочатку в тінь, а потім на сонце, і спостерігала за коливанням показників термометрів. Виявилося, що колба, в якій було стиснене повітря, нагрівалася сильніше та швидше.
У другому досліді одну із колб Фут заповнила сухим повітрям, іншу вологим. З’ясувалося, що циліндр із вологим повітрям нагрівається швидше та сильніше, ніж циліндр із сухим.
У третьому експерименті на одній колбі був звичайне повітря, а інший вуглекислий газ (CO2). «Циліндр, у якому містився вуглекислий газ, нагрівався набагато сильніше, ніж інший циліндр. Виявилося, що й теплим він залишався набагато довше, коли я ставила його в тінь» казала Фут.
В результаті дослідження жінка прийшла до висновку, що CO2 поглинає велику кількість сонячного світла і може нагріватися до температури 52°C.
Вчений-аматор припустила, що накопичення вуглекислого газу в атмосфері може вплинути на її температуру. Це означає, що в якийсь період історії на нашій планеті могло бути дуже тепло, так і дуже холодно, це залежало від концентрації вуглекислого газу. У ХІХ столітті Фут спробувала пояснити явище, яке сьогодні вчені називають парниковим ефектом.
Три роки по тому ірландський фізик Джон Тіндаль опублікував працю, в якій повідомив, що CO2 та інші гази поглинають не сонячне світло, як вважала Фут, а теплове (інфрачервоне) випромінювання, що випромінюється поверхнею Землі після нагрівання. Вчений припустив, що колись територія Північної Європи була покрита шаром льоду, але згодом через температурні атмосферні коливання льодовиковий покрив відступив.
Фізик розвинув свою думку далі і дійшов висновку, що атмосферні температурні коливання на додаток до викидів вуглекислого газу можуть мати серйозні наслідки для глобального клімату. Робота Тіндаля хоч і нагадувала результат праці Фут, але точніше описувала парниковий ефект. Невідомо, чи знав учений про дослідження Фут чи ні, а якщо й знав, можливо, просто їх ігнорував, але саме стаття Тіндаля стала вважатися основною в науці про клімат. Заслуги жінки, яка першою визначила були проігноровані.
Чому Фут не визнали?
У ХІХ столітті в науковому співтоваристві американки почувалися ізгоями. Здобути вищу освіту або вступити до будь-якої профільної асоціації, наприклад в AAAS, для жінки було цілим випробуванням, її рідко чекав успіх. У науці на той час панували люди у фраках та циліндрах.
Про ранню освіту Фут практично нічого не відомо, за винятком того, що вона закінчила жіночу семінарію у 1836–1837 роках, де викладав Еймос Ітон – відомий ботанік та хімік. Фахівці вважають, щоб проводити такі експерименти, які проводила Фут, однієї семінарії недостатньо, жінка мала отримати більш глибинні знання, але де і коли, невідомо. Можливо, вона займалася самоосвітою. Відвідування AAAS з доповіддю в 1856 – перша офіційна заява Фут про себе в науковому світі.
До 1850 року в AAAS потрапити могли лише чоловіки, пізніше правила змінилися і почали приймати жінок. Ця асоціація була на той час єдиним науковим об’єднанням у США, яке відчинило свої двері для американок. Фут – третя жінка в історії AAAS, яка удостоєна в ній членства. Перша – астроном Марія Мітчелл, друга – педагог Альміра Фелпс. Але незважаючи на відносну лояльність до жінок, в асоціації на кожному кроці існували “підводні камені”. Так титул «майстер» у цьому об’єднанні присвоювався лише чоловікам, представниці протилежної статі вважалися у ній “тимчасовими учасниками”.
Дискримінацію за статтю в американському науковому співтоваристві ніхто не приховував. Ось кілька прикладів. На одній із зустрічей Фут не дозволили зачитати результати її дослідження чоловікам-вченим, натомість її роботу мав представити професор Джозеф Генрі зі Смітсонівського інституту. А журналісти найвідомішого науково-популярного американського журналу Scientific American, хоч і захоплювалися дослідженнями Фут про вуглекислий газ, все одно помістили її роботу не на першу смугу, як вимагали правила видання, а через дві сторінки після звіту про засідання AAAS. У зведенні, опублікованому в іншому журналі, Edinburgh New Philosophical Journal, оглядачі спеціально неправильно написали її ім’я: замість Юніс Фут – Еліш Фут, так звали чоловіка жінки.
Постаралися й європейці. На сторінках газет вони поверхово розповідали про цікаве дослідження американки, але про найважливіше, що Фут змогла встановити зв’язок між вуглекислим газом та зміною температури, промовчали.
Ще один прояв дискримінації виключення статті Фут із щорічного огляду наукових праць, що представлявся на зборах AAAS.
«У 1850-х роках Олександр Даллас Бейч, відомий інженер, був провідною силою в асоціації. Від своїх підлеглих він вимагав суворих критичних розборів усіх статей, які мали потрапити у щорічний огляд. Таким чином, Бейч хотів створити певний імідж американської науки, що, мовляв, в огляд повинні потрапляти тільки якісні праці, — пояснює історик Саллі Грегорі. — На той час у AAAS існувало два перевірочні комітети, місцевий і постійний, який очолює Бейч. Якщо перший орган схвалював роботу вченого, другий міг її відхилити з найменшого приводу, наприклад, через стать автора. Подивіться імена тих учених, чиї праці схвалили, і ви не знайдете там жодного жіночого».
Статтю Фут опублікували в журналі лише один раз — в 1857 році в The American Journal of Science and Arts.
Широкі верстви суспільства вперше дізналися про дослідження Фут лише у 2011 році завдяки старанням незалежного дослідника та співредактора журналу Oil-Industry History Реймонда Соренсона. Журналіст знайшов стенографічні записи виступу професора Джозефа Генрі, який зачитував роботу Фут, в одному із номерів збірки наукових статей Annual of Scientific Discovery. Соренс опублікував матеріал про цю жінку у своєму виданні. Пізніше оглядач зібрав воєдино з різних джерел біографічні дані про Фут та її особисте листування та випустив книгу.
Post Scriptum
Юніс Фут – перша людина в історії, яка зрозуміла, які саме гази в атмосфері нашої планети поглинають тепло, і тим самим впливають на клімат. Хоча Фут трохи помилилася у поясненні результатів експерименту: вона думала, що вуглекислий газ поглинає сонячне світло, а не інфрачервоне випромінювання, як пізніше з’ясував фізик Джон Тіндал, однак це не применшує її заслуг. Дослідження Фут допомогло вченим ХХ століття зрозуміти механізми, що стоять у основі глобального потепління.
Спроби вивчити атмосферу Землі та взаємодію людини з нею робилися протягом сотень років. І один із перших та важливих кроків до вивчення атмосферних процесів зробила жінка.