– І чого ти, Максиме, знову туди заглядаєш? – питає бабуся онука. – Не твоя вона уже, змирися. Не судилося вам разом бути, таке буває.
Але замість того, щоб відійти від огорожі, Максим стояв як вкопаний, і дивився, як його Настуня виходить з дорогої автівки тепер уже її чоловіка.
– Максиме, ходи, допоможеш мені огірки зібрати, дивись, як гарно вродили цього року, – намагалася заговорити свого зажуреного улюбленого онука старенька.
Він був для неї усім, відколи не стало її сина з невісткою, Анна забрала хлопця до себе і виростила як рідного. От тільки жила небагато, і тому не багато змогла дати і онукові.
Він Настю собі давно сподобав, і дівчина відповідала йому взаємністю. Хороша, роботяща, красива – Анна уявляла, як Настя стане її невісткою.
Але у долі був інший план. А якщо точніше, то у батьків Насті було бажання видати її заміж за когось багатшого, ніж Максим.
– Ну і що, що він у вас хлопець хороший? – казала мама дівчини Анні. – Але ж бідний. І ми не багаті. Не хочу, щоб моя донька в злиднях жила. Не дарма ж Бог дав їй красу? Он, до неї Іван сватається, я б його краще в зяті хотіла.
– Так він же набагато старший за Настю, – каже Анна.
– Ну і що з того? Але ж багатий, має і будинок, і машину, та це ж справжній рай, – захоплено мріяла про вдале подружжя доньки сусідка.
Мамі таки вдалося організувати це весілля, і Настя вийшла заміж за Івана, хоч і не любила його. А Максим собі місця не знаходив, не уявляв, як йому далі жити без коханої. Все чекав суботи, коли Настя з чоловіком приїдуть до матері, щоб хоч краєм ока глянути на кохану.
Настя ж зайшла до хати, похиливши голову, бо відчувала провину перед Максимом, але ослухатися маму вона не змогла.
– Бабусю, пробач, але я тебе залишу ненадовго, – сказав Максим, позбиравши усі огірки з грядки.
– Кудись ідеш, синку? – не зрозуміла старенька.
– Та ні, бабусю, їду…
Максим поїхав за кордон на заробітки. Цю ідею він давно виношував у своїй голові, а тепер, коли мама Насті видала її за нелюба тільки з тієї причини, що він багатший за Максима, хлопець собі пообіцяв, що він поїде за кордон і заробить стільки грошей, що Івану і не снилося.
Про бабусю Максим не забував, висилав їй гроші і продукти, а коли старенька зовсім з сил вибилася, то платив одній жіночці з села, щоб та приходила до неї і допомагала по господарству.
Не було Максима вдома довгих 15 років. Приїхав, коли Анна відзначала свій 85-річний ювілей. Бабуся обіцяла, що дочекається онука, і таки дотримала слова.
– Синочку, яким же ти красенем став, тебе і не впізнати, – сплеснула руками Анна і поспішила обійняти змужнілого онука.
– Бабусю, а як Настя? Ще приїжджає по суботах до матері? – обережно запитав.
– Чого ж їй приїжджати, якщо вона тепер тут живе. Її Іван собі іншу знайшов, а Настя з двома дітьми до матері повернулася. Важко їй, бо чоловік геть забув і про неї, і про дітей, – зітхнула бабуся.
– А може, воно і на краще, бабусю, це ж чудова новина, – зрадів Максим.
Тепер уже його не можна було відтягнути від огорожі, він там стояв більше години, чекаючи, поки його Настя з хати вийде. Але спочатку вийшли дві дівчини, які були дуже схожі на Настю.
За ними з хати вийшла і Настя, вона аж ніяк не очікувала побачити Максима, тому коли вони зустрілися поглядами, то у неї ноги підкосилися.
Анна в цей час сиділа на лавці під вишнею і раділа, бо дочекалася не лише Максима, а ще й невістки і правнуків. Вона добре знала свого внука, і ні на хвилинку не сумнівалася в тому, що тепер він Настю не відпустить, а для її донечок він стане найкращим татом.
Доля таки існує, її і конем не об’їдеш. Кому судилося бути разом, того життя обов’язково зведе.
А ви вірите в долю?