Море в усі часи таїть непередбачувану небезпеку, завжди щось могло занапастити екіпаж: шторм, штиль, айсберги, рифи, бувають взагалі складно зрозумілі аж до містчності речі.
Протягом останніх 150 років можна знайти багато описаних випадків зустрічі в океані суден, з мертвим екіпажем на борту та ознаками миттєвої смерті – кожен на тому місці, де був. В інших випадках взагалі без екіпажу, з ознаками швидкої втечі.
На тлі загального обсягу судноплавства такі випадки досить рідкісні, але вчені висувають гіпотезу, що причиною багатьох із них може бути інфразвук.
Академік В.В. Шулейкін у 30-ті роки довів, що коли вітер проноситься над гребенями хвиль штормового моря, у повітрі створюються нечутні нашому вуху низькочастотні інфразвукові коливання, які поширюються дуже далеко від місця свого зародження.
Так було і у випадку на «Таймирі», коли на повний штиль до корабля дійшли інфразвукові хвилі віддаленого шторму. Березкіним вони були помічені лише завдяки наповненій воднем оболонці, яка стала резонатором цих інфразвукових коливань, болючих для людського вуха (резонатором може бути і корабель за певної частоти). Як згодом ученим вдалося довести — інфразвуку властива біологічна активність, в основі якої лежить збіг його частот із альфа-ритмами головного мозку.
Цю теорію він виклав у своїй доповіді, з якою виступив на вченій раді в Академії наук СРСР. У доповіді було викладено це явище наступним чином. При сильному штормі, якщо швидкість вітру більша за швидкість хвиль, що насуваються, то повітря біля самих гребенів затримується і утворюється його стиск, а на нижній платформі хвиль навпаки – розрідження. Ці розрідження та згущення повітря починають поширюватися у вигляді звукових хвиль (коливань) із частотою від п’яти до десяти герц.
В основному випромінювання інфразвуку розвивалося приблизно до шести герц, що для людини вважається дуже небезпечним. При такій частоті людей починає охоплювати внутрішній жах і занепокоєння незрозумілого походження, від якого навіть можна збожеволіти. Якщо ж випромінювання перевищить шість герц, людину може навіть паралізувати.
Чим сильніший вітер, а як наслідок хвиля, тим небезпечніший інфразвук. При збігу частоти з частотою кровоносної системи чи будь-якого внутрішнього органу людини, висока амплітуда викликає розрив артерій чи якогось органу призводячи до швидкої смерті.
У міфі Гомера є згадки про сирени, що вбивають своїм співом, можливо, в цьому міфі відображено саме це явище.
Як приклад можна навести такі загадкові випадки:
У 1850 році вітрильне судно «Сіберд» везло деревину та каву з Гондурасу. Корабель виявили мешканці селища Істон-Біч штату Род-Айленд. Не кероване судно на всіх вітрилах влетіло на мілководдя. На борту корабля єдиною живою істотою виявилася собака, що забилась в кут однієї з кают. На камбузній плиті кипіла кава, в салоні на столі розставлені тарілки. Вантаж та речі в наявності. Дивувала лише одна дрібниця – не вистачало екіпажу. Останній запис у вахтовому журналі «Вийшли на траверз рифа Брентон» – вказане місцезнаходження розташоване за кілька миль від Істон-Біч.
Проведене американцями розслідування не дало абсолютно ніяких результатів, що могло трапитись із людьми. Обставини зникнення по сьогодні залишилося невідомими.
1872 року, 4 грудня, 600 миль на захід від Гібралтару, англійський бриг «Дея Грація» помітив вітрильне судно «Марія Целеста». Корабель ніким, крім вітру, не керувався. На борту виявили порвані снасті, подерті вітрила, були відсутні рятувальні шлюпки. У капітанській каюті на своєму місці були карти, лоції та книги. Останній запис у вахтовому журналі вказував місцезнаходження практично відповідне тому, де судно виявили.
Пізніше з’ясували, що все-таки зник хронометр, секстант, таблиця відмінювання сонця, а судновий компас валяється розбитим у кутку каюти. При цьому значні суми грошей, що є на борту, і цінні прикраси не рушені. В одній з кают була швейна машина та недошита дитяча сорочка. У матроському кубрику ліжка були акуратно прибрані, а на столі лежали недокурені люльки. Виявився не рушеним великий запас прісної води, борошна, солонини, картоплі, овочів, нещодавно випечений хліб, 1700 бочок спирту.
Через місяці та роки після події доля екіпажу так і залишилася не відомою, жодних звісток про них ніде не було.
Проведено розслідування, комісія визнала не можливість встановлення задовільної причини зникнення екіпажу.
1890 року вітрильник «Марлборо Глазго» залишив свою гавань і не повернувся. Через два десятки років його виявили в Тихому океані біля вогняної землі моряки з англійського пароплава «Джонсон». На борту знайшли 20 скелетів у таких позах начебто вони несуть службу, що дуже схоже на те, що смерть застала цих людей миттєво.
1894 року німецький пароплав «Піккубен» помітив барк «Ебій Есс Харт» на щоглі якого лунав сигнал лиха. На борту виявили 38 мертвих членів екіпажу і капітана, що збожеволів.
У 1902 році німецький барк “Фрейя” вийшов з мексиканського порту Мансанільо і був виявлений через 17 днів напівзатопленим, із сильним креном на лівий борт. Стеньги щогл зламані, команда була відсутня. У той час не було жодних згадок і слідів штормів біля західного узбережжя Мексики.
У 1921 році, мис Гаттерас, маячний доглядач помітив велику п’ятищоглову шхуну «Керрол Дірінг», що засіла на мілину, з прибраними вітрилами та зниклими рятувальними шлюпками. Вантаж, особисті речі команди та запаси провізії були на місці, зник вахтовий журнал, хронометр, секстант. Судновий компас і частина навігаційних приладів розбиті, кермо виведено з ладу. Зникли капітан і дев’ять моряків. На борту аварійну партію зустрів лише судновий кіт.
У 1948 році в районі Малаккської протоки надійшов сигнал лиха від голландського теплохода «Уранг Медан»: «Судно продовжує слідувати своїм курсом. Можливо, вже померли всі члени нашого екіпажу (набір безладних точок і тире) я вмираю».
Англійські моряки виявили на борту корабля мертвих членів екіпажу з жахом на обличчях. У трюмі судна спалахнула пожежа і аварійна партія евакуювалася, після вибуху “Уранг Медан” пішов на дно.
1953 року англійські моряки судна «Рані» виявили теплохід «Холчу» зі зламаною щоглою. На кораблі на своєму місці були рятувальні шлюпки, вантаж рису, палива та води. Але всі п’ять членів екіпажу зникли.
У 2002 році рибальський човен «High Aim 6» залишив Тайвань на Хелловін і не повернувся. Збіг? Так, збіг. У січні 2003 року австралійські моряки його знайшли. Десять тонн тунця та скумбрії зберігалися в холодному стані, двигун працював на допоміжних баках, екіпажу не було.
У 2007 році два брати і шкіпер вирушили на два місяці в подорож на яхті «Kaz II» Австралією. Яхту знайшли без екіпажу з напівпорожньою чашкою кави, також знайшли розгорнуту газету і розкидані по підлозі ножі.
Невідома реальна історія цих подій, але море безсумнівно таїть у собі небезпеку, тому завжди повно забобонів пов’язаних із морем.
Насамкінець зазначимо, що моряки – мужні люди, і ми щиро бажаємо їм удачі і завжди повертатися додому до рідних берегів!
Автор – Володимир Баландюков