Забутий Одонацер – славетний князь рутенів, яким надихався Богдан Хмельницький

Майже забутий істориками, рутенсъкий князь Одоакр (жив бл. 433-493 рр,). У 457 р. він розбив державу північно-гер­манських племен, які вторглися у басейн Дунаю [1. 634], У латинських джерелах відо­мий, але нашою офіційною наукою проігнорований факт захоплення цим князем римсь­кого престолу.

Дійсно, 23 серп­ня 475 року слов’янин Одовакар (Одонацер) став королем Італії. Його ім’я, на думку ба­гатьох вчених, не має лінгвістичних аналогів у слов’янських мовах, з якими його можна порівнюва­ти, тому серед дослідників не існує одностайності щодо етнічного походження Одонацера. Оскільки в ті часи феки та римляни не вміли точно передавати на письмі наші слов’янські слова (не вистачало не­обхідних букв, неправильно чули та не розуміли їх значення), то у різних іноземних хроніках його ім’я має десятки варіантів написання; Одонацер, Одоахр, Одовахар, Одоахрос, Одокрехім та ін. |2, 186, 271 ].

Павло Крат пояснює етимологію (походження та значення) його імені від слов’янського вакар — “пас­тух, проводир” [3. З60]. Серед західноєвропейських істориків прийнято вважати Одонацера герулом [4. 259]. Та як би іноземні не намагалися затемнити це ім’я, однак, слов’янське походження Одонацера засвідчене написом, що лишився на могилі убитих ним християнських ченців, похованих разом з їхнім єпис­копом (нині територія Австрії): “Оdoacer Rex Rhutenorum” (Одоакер – Цар Рутенів).

Цей напис вигравіюваний на мармуровій плиті, встановленій у катакомбах “Монашої Гори” коли­шнього м. Ювавума — фортеці в провінції Норік, яка за своэ багатство і величні палаци була названа “Пів­нічним Римом” (нині Зальцбург). Я наведу повний пе­реклад тексту напису і його світлину: ‘”Року Божого 477 Одоацер, король Рутенів, Гепідів, Готів, Унгарів та ГерулІв, виступаючи проти церкви божої, благочестивого Максима з його 50 учнями, що молилися з ним в цій печері, за сповідання віри жорстоко мучено та скинуто вниз, я провінцію Норікум мечем і вогнем спустошив­ши”. Ця плита, як твердять місцеві туристичні прос­пекти, була вмурована в стіну катакомби, де відбували­ся моління перших християн, у 1525 1535 рр., а ці ві­домості, як повідомляє А. Лева, “взяті з Літопису Готфріда Вінтерберського ХІІ ст.” [5. 13—14].

Наступ Римської імперії на слов’янські землі в часи імператорів Непота і Августула відбувався разом з поширенням ними християнства. Отже йшла за­пекла боротьба слов’ян з духовним і фізичним поне­воленням. Під проводом короля Одоацера, який об’єднав багато слов’янських та інших племен, язич­ники знищували перші осередки чужовір’я на своїх землях. Факт його розправи над християнськими мі­сіонерами свідчить, що на початку своєї бойової та політичної кар’єри Одоакр був язичником. Він про­був на італійському престолі понад 14 років (за ін­шими даними – 17). За цей час, як твердять істори­ки церкви, він прийняв аріянство — зрозуміло, що християни вважали його “єретиком” |3. 160].

Ще за часів Богдана Хмельницького наша вітчиз­няна історія була краше поінформована про героїчну боротьбу і політичну діяльність короля Одонацера. Сам гетьман Хмельницький був високоосвіченою людиною і згадував руського героїчного князя Одонацера як зразок для підняття бойового духу козаків у своєму Білоцерківському уні­версалі: “Навіть стародавній Рим, що може називатися ма­тір’ю всіх європейських міст, який володів багатьма держа­вами й монархіями і пишався колись своїми шістьмастами сорока п’ятьма тисячами вій­ська, в давні віки взяла й чо­тирнадцять ліг тримала далеко менша проти згаданої збірна бойова сила русів із Ругії від Балтицького, або Німецького помор’я, на чолі яких стояв тоді князь Одонацер, — сталося це в 470 році після Різдва гос­поднього. Отож ми йдемо за прикладом наших дав­ніх предків, отих старобутніх русів, і хто може забо­ронити нам бути воїнами і зменшити нашу лицарсь­ку відвагу!” [6. 32].

Так, цілком очевидно, що за часів Богдана Хмельницького наші Предки знали вітчизняну істо­рію краше за нас. Можливо, їм були відомі древні джерела, які до нас не дійшли. Приміром, Велесова Книга, яка згадує князя Одонацера під ім’ям Одокрехіма. Дошка. 28 розповідає, шо він героїчно воював з готами, і вбив їхнього володаря Детеріха, після чо­го вирушив на Рим, де переміг численні римські ле­гіони і поклав велику данину на римлян [2. 23].

Остроготи, очолювані християнином Теодориком, запекло воювали з Одонацером, який фактично воло­дів землями від Сицилії до Далмації, і навіть далеко через Альпи сягала його влада [4. 250]. Кілька важких битв відбулися між ними: перша на річці Ізонці близько Аквілеї 23 серпня 489 року, друга — над річ­кою Адигою біля Верони того ж року. Війська Одона­цера були розбиті, з рештою свого війська він замк­нувся в місті Равенні і вів тривалу оборону. Місто охопив виснажливий голод, і Одонацер мусив запро­сити перемир’я. Римський єпископ закрутив інтригу, спонукаючи Одонацера до перемир’я з Теодориком, і влаштував їм “дружню зустріч “. Прийшовши в гости­ну до Одонацера, Теодорик підступно вбив його, вса­дивши ножа в спину. Падаючи, Одонацер скрикнув: “Боже, де ж правда?” [3. 160—169]. Це трапилося в 493 р., після чого Римська імперія, що вже нагадувала “інтернаціональний казан”, так і не склавши єдиного цілого, розпалась [4.250]. Ми, рідновіри, повинні пам’ятати, що він став знаковою постаттю воєначаль ника, який поклав кінець тисячолітньому пануванню Риму. А його війна з християнством – яскраве свід­чення боротьби слов’ян проти засилля чужовір’я в V ст, та за збереження Рідної Віри.

1. Пріцак О. Походження Русі. Стародавні скандинавські саги і Стара Скандинавія. — К ; Обереги, 200З. – І 2.
2. Велесова Книга. Волхииник/ Переклад, упорядкуваня, словник Г. Лозко. – К.; Такі справи, 2002,
3. Крат П.Українська стародавність. Торонто, Канада – Буенос-Айрес, Аргентина, 1959.
4. Девіс Н. Європа: Історія. К.: Основи, 2002.
5. Лева А. Розвідка про князя Одоацера // Українське Відродження. 1989. – № 25. – С. 13-14.
6. Величко С. Літопис. К : Дніпро, 1991,— Т 1.