– Дарино, та вже зупинися, скільки тобі одній треба, адже всіх грошей і так не заробиш, – каже мені сусідка. – Ти вже 25 років гаруєш в Греції, он, скільки всього набудувала, а жити тут хто буде?
Дарина і сама розуміла, що того всього, що вона пристарала за чверть століття, вже і так забагато, але зупинитися не могла. Вона ж заради цього на заробітки і поїхала. І нехай тепер хоч хтось спробує сказати, що вона “бідна Дарина”.
В село Дарина прибилася здалеку, коли осиротіла, то забрала її до себе далека родичка, у якої не було своїх дітей. А потім Дарину собі сподобав Степан, і засватав.
На початках, вони як і всі молодята, були щасливі, і не помічали бідності, в якій живуть. Але потім народилася донечка, грошей було мало, і Дарина стала говорити чоловікові, що треба щось думати.
Степан не хотів їхати на заробітки, але і сам бачив, що інакше їм не вирватися з тотальної бідності. Поїхав. Та нічого доброго з того не вийшло, бо на чужині він собі знайшов іншу. Та жінка і сама була доволі забезпеченою, тому Степану вже не треба було так важко працювати, і він без жодних вагань кинув свою Дарину.
В селі тоді говорили всі: “Бідна Дарина, не щастить їй зовсім. Ні щастя, ні долі”.
Надія на краще прийшла, коли донька Дарини заміж вийшла. Зять виявився хазяйновитим, відразу закотив рукави і став порядки вдома робити. Дарина не могла натішитися, сподівалася, що нарешті заживе як всі люди, але біда прийшла звідки не чекали – зять захотів, щоб вона переписала хату на нього.
Донька стала на сторону свого чоловіка, і Дарина пішла їм назустріч, не розуміючи, чим це їй обернеться. Коли зять обжився, то сказав, що нема чого тещі вдома сидіти – нехай, як і інші жінки, на заробітки їде і гроші заробляє.
– Мамо, я вже про все домовився, поїдете в Грецію, – сказав зять.
За кордоном Дарина жодного разу не була, тому чисто по-людськи боялася кудись з дому їхати. Але зять навіть не думав відступати, він і на дорогу їй грошей позичив.
– Ото, мамо, математика проста – будете щомісяця висилати тисячу євро, то за три роки я хату зведу, – радів зять.
Перед від’їздом в Грецію Дарина всю ніч проплакала, її ж навіть ніхто не запитав – хоче вона чи не хоче кудись їхати. А зранку донька її побачила запухлу від сліз, і фиркнула, мовляв, навіщо на дорогу сльози лити, вони ж хочуть як краще.
За три роки зять і справді, як і обіцяв, збудував хату. От тільки порадіти Дарині не довелося, бо як вона додому у відпустку приїхала, то зять її в нову хату лише на екскурсію привів, а жити звелів в їхній старій хижі.
Тоді Дарина вже дала волю сльозам. Зрозуміла, що вона не потрібна дітям, і вирішила діяти інакше. Коли назад повернулася в Грецію, то всі зароблені гроші стала складати.
Зять нервував, бо втратив тещині євро, донька телефонувала мамі і просила одуматися, але Дарина вже все вирішила – вона сама собі будинок збудує.
Спочатку купила земельну ділянку, так щоб донька і зять не дізналися, а потім там і хату збудувала. Та таку велику, що ні у кого в селі такої не було.
Приїхала Дарина в село і поселилася в тому великому будинку, про який всі гадали – чий він. Люди в селі не могли нахвалити Дарину, яка вона молодець, всім носа втерла.
Зять з донькою приходили до неї миритися, але вона сказала, що не хоче їх бачити. А тим часом, знову стала збиратися на заробітки.
– От що тобі ще треба, коли ти вже, нарешті, зупинишся? – картала сусідка Дарину. – Ти вже всім довела, чого ти варта. Тепер для себе поживи.
Дарина і сама добре все розуміла, тільки не так легко зупинитися, коли ти вже відчула запах справжніх грошей.
Кому вона все це залишить, вона ще не знає. А поки-що міркує, може би то ще одну добудову зробити?
А яка ваша думка? Чому заробітчани так важко працюють заради хоромів, в яких часто і пожити не встигають?