Живу я в селі з чоловіком, мої діти, Максим і Марічка, вже хто-куди поїхали. Синок на заробітки, а доця в невістки.
А по сусідству біля мене Оля з чоловіком Славком жила. Така хороша, здружилися ми з нею ще давно, хрестила я її єдину донечку Марту.
Поруч була, допомагала завжди. І як похресниця маленька ще була, то до нас бавитися ходила, ходила і на ночівлю до Марічки.
А як виросла Марта, гарненькою і довговолосою дівчиною стала, багато наших хлопців з села за нею хвостиком бігали, але все не те.
Доросла тепер моя похресниця, вже 21 рік має, і дуже хоче з села виїхати.
І ось десь зо три місяці тому почала зустрічатися з одним хлопцем Артемом.
Не часто я його бачила. Бува приїде на крутій машині, забере Марту з хати і навіть не вийде привітатися. Та і то не часто було, частіше Марта до нього їхала у Львів, в центр, а потім вже він її привозив пізно в ночі, що і не все я то бачила, бо спала.
Знаєте, іноді приходжу до куми, посидіти на лавочці, потеревенити.
Почали ми так за своє, за жіноче, а потім і за Максима згадали і за Марічку…
Там то Оля і почала, що і їй б хотілося на весіллі в Марти побувати, але час біжить, а як Бог дасть, то з майбутнім зятем і не знайома толком.
Тож я запропонувала вибрати день і зробити спільне застілля з Артемом. І ось вибирали дату, вибирали, і вирішили зробити це на День Незалежності України.
Домовилися на 2 годину, щоб після церкви все встигнути.
З вечора Оля заготовки робила, і салати і закуски, і повно всього, щоб і перед багатим зятем стіл пустим не був.
Я теж до них прийшла, і стіл помагала накрити, і котлети посмажити, і на кухні потім прибрати…
Спочатку я думала піти, щоб все-таки Оля і Славко самі з Артемом посиділи, але кума почала казати, щоб я збігала в вишиванку одягнулася і лишилася, все-таки не чужа людина.
Подумала я подумала і вирішила лишитися. Спішила дуже, щоб до приїзду гостя встигнути, бо вже час зустрічі наближався.
Прийшла я до куми, на зустріч з тим зятем, а його все нема та й нема. Почала похресниця дзвонити, відповіді нема. Годину, дві не було, вже і самі собі сіли все їсти.
Запізнившись аж на 5 годин, в дорогому костюмі заходить Артем. І замість якогось вибачення, подивився на нас, як на людей другого сорту…
На моя питання де ж то він так затримався? Хлопець відповів, що вчора з друзями святкував день прапора тому і проспав…
Знаєте, хоч і гроші він має солідні, але не хочеться мені, щоб Марта з ним жила. Бо ні поваги якоїсь до нас я не побачила, ні відповідальності.
Та де там… Похресниця як його побачила, то навіть слова не обмовила, що Артем щось зробив не так, зразу почала на нього вішатися…
По закінченні зустрічі я не змінила своєї думки, не подобається мені той “зятьок” і от думаю, чи то казати щось їм, чи промовчати і нехай собі роблять що хочуть?
Автор – Автор – “АанГа”