З Валерієм ми товаришували ще у школі. Він добрий та цікавий парубок. Але одна його риса все ж мене бентежила — це постійна хвалькуватість. Та про свої задуми він говорив настільки впевнено й переконливо, що здавалося, ніби він вже втілив їх у реальність. Найчастіше він розповідав, що після закінчення школи буде великим бізнесменом. У якій галузі ще не придумав, але це нічого не змінює. Ціль поставлена.
В мене неймовірно дивувала така самовпевненість. Адже він не із заможної сім’ї. Мама виховує його та ще двох сестер сама, батько їх покинув. Але Валерій настирно повторює, що буде багатим.
Ми закінчили школу й кожен пішов своїм шляхом. Я не спілкувався зі шкільним товаришем. Займався власним життям: дружина, діти. Іноді згадував Валерія, але він переїхав у інше місто, тому ніхто про нього нічого не знав.
Настав час літньої відпустки і я із сім’єю вирішив поїхати на море. Дорогою у мене забарахлила в автомобіль й довелось, заїхати до найближчої СТО. Зайшов, щоб попросити відремонтувати машину. Дивлюсь, біля розкішного позашляховика стоїть чоловік у синьому комбінезоні. Коли той обернувся, у мене аж мову відняло: це був мій друг Валерій.
Ми привіталися. Я розповів, що трапилось і він сказав, що за кілька годин авто буде, як новеньке. А тим часом порекомендував мені придорожній готель поруч. Пообіцяв показати місто, як тільки звільниться.
Я радий, що мій товариш має роботу, а не живе порожніми мріями. Судячи з того, які автомобілі він ремонтує — заробляє непогано.
Але такого повороту я точно не очікував. Валерії заїхав за нами на тій самій розкішній машині, яку ремонтував. Запросив нас до ресторану. Лише тоді я дізнався, що позашляховик його, так само як і СТО. Він має ще декілька авто майстерень по місту. Свій автомобіль ремонтував власноруч, бо нікому його не довіряє.
Якби мені раніше хтось сказав, що хлопець із бідної сім’ї не обмежується мріями, а досягне всього сам, я б не повірив. А зараз розумію, що все в наших руках.