Ми з чоловіком жили в достатку. У нас був двоповерховий будинок з лазнею, два автомобілі, дорогий одяг, вдома усе, що потрібно з техніки. Крім того, двічі на рік ми їздили відпочивати за кордон. Мої родичі та знайомі аж кипіли від заздрості, коли випадково зустрічали мене на вулиці. Я не вважала, що є причини для заздрості, адже це все нам не впало з неба, а було зароблене важкою працею. Мабуть, саме через важку працю ми з чоловіком і не могли зачати дитину.
Багато років ми обстежувалися у всіх можливих клініках, здавали цілу купу аналізів, а потім довго лікувалися. Це дало свої плоди та врешті-решт у нас народилася донечка.
Діана була дуже бажаною дитиною, тож ми ні в чому їй не відмовляли. Її бажання задовольнялися миттєво та донечка просто не знала слова “ні”. Коли Діана увійшла в підлітковий вік, ми вирішили, що настав час готувати її до дорослого життя, тому ми з чоловіком зайнялися її всебічним розвитком. Окрім навчання в школі у неї була гра на фортепіано, танці та дві іноземні мови.
У нашому лексиконі з’явилася фраза “Ти повинна”. На Діану покладалися великі надії, вона повинна була вчитися на відмінно, здобувати призові місця на олімпіадах та вигравати музичні конкурси.
Діана все робила так, як їй сказали. Єдине, що одного разу вона вирішила піти нам наперекір.
Якось до нас прийшов бізнес-партнер мого чоловіка зі своїм сином Матвієм. Хлопець був би чудовим чоловіком для нашої Діани. Він працював у фірмі свого батька, мав автомобіль та квартиру.
Коли Діана повернулася з навчання, то зрозуміла, що ці гості прийшли до нас не просто так.
– Матвій не проти з тобою одружитися, донечко, – сказала я, – він хороший хлопець, ми його знаємо з дитинства та що його батьком у нас хороші партнерські стосунки. Було б добре, якби ми породичалися.
Діана промовчала.
Невдовзі Діана мала закінчити університет. В день випускного ми з чоловіком підійшли до навчального закладу, щоб привітати доньку та подарувати їй квартиру в центрі міста. Раптом до доньки підійшов якийсь скромно одягнений молодій чоловік, обійняв її та поцілував у щічку.
– Знайомтеся, це Ростислав, він мій наречений, – сказала Діана, шокувавши нас з чоловіком, – завтра ми одружуємось та переїжджаємо до нього у село, квартиру заберіть собі та робіть з нею те, що вважаєте ща потрібне.
– Ми заберемо квартиру, роби, як знаєш, побачимо, як ти проживеш без наших грошей, – сказав мій чоловік.
Після того нам прийшло запрошення на розпис Діани та Ростислава, але ми не прийшли. З того часу ми з донькою не бачились. Лише чужі люди нам сказали, що ми стали дідусем та бабусею.
З’ясувалося, що у нас народилася онучка. Всі негаразди, які були між нами з донькою були забуті та ми з чоловіком поїхали на виписку нашої онучки з роддому.
Коли Діана вийшла до нас з маленькою донечкою в руках, серце моє йокнуло, я попросила потримати онучку.
– Звичайно, мамо, я рада, що ви тут і що ми знову разом, – сказала Діана.
Далі ми усі разом святкували хрестини, подарували Діані з Ростиславом поїздку за кордон, сказали, що ми подивимось за онукою, поки вони відпочиватимуть.
Добре, що все налагодилося.