Ми з чоловіком разом вже досить давно, торік відсвяткували десяту річницю весілля. У нас двоє дітей. Всі ці роки ми тулилися в орендованій квартирі. З малюками було дуже важко.
Назбирати в наші часи на власну квартиру, самі знаєте, майже не реально. Та ми все ж відкладали гроші. Раптом помер дідусь мого Кості. Він жив один у квартирі в центрі міста, та мав маленьку дачу за містом. Будиночок був в жахливому стані. Адже останні роки дід не мав здоров’я доглядати за ним.
Заповіт дід не оформив, тож ми вирішили самотужки розділити майно. У Кості є рідна сестра Світлана. Вона з сім’єю проживала в іншому місті, та раптом приїхала.
– Квартира має бути моя. Ми переїдемо, адже я хочу розлучитися з чоловіком. Мені важко. Одна з дітьми. Не можу ж я на вулиці залишитись.
– Але ж квартира значно дорожче за дачу. До того ж вона в самому центрі! Продамо і поділимо гроші. Купимо дві невеличкі квартири на околиці.
– І що, я з дітьми житиму чортзна-де в однокімнатній конурі?
Тут сестра зчинила такий скандал, що чули всі сусіди. Костя має м’який характер, він не полюбляє сваритися. Тож врешті уступив квартиру, а ми забрали собі дачу.
На вихідних ми усією сім’єю поїхали дивитись будинок. Та на ділянці побачили якийсь сарай з проваленим дахом. Але яка ж природа там була! Чудовий садок, велика ділянка землі та гарна асфальтна дорога до самого двору.
– Я б тут жила. На автівці всього десять хвилин їхати до міста. Хіба ж це відстань?
– То побудуймо будинок. Нащо нам ті квартири?
Ми вирішили, та за кілька тижнів почали будівництво. Усі заощадження витратили на будівельні матеріали та заплатили бригаді. Врешті довелося ще й кредит взяти. Та ми були щасливі. Все вийшло так, як ми мріяли. Будинок просторий – 5 кімнат, велика кухня.
На входини запросили усіх родичів. Приїхала й свекруха з зовицею. Уявіть мій подив, коли в будинок зайшов і чоловік Світлани. Вони не розлучилися, він приїхав до них, а квартиру, в якій вони раніше жили, здали в оренду. От хитруни.
– Ого, нічого собі. Ви як пани тут влаштувались!
– Ти й не уявляєш, скільки сил і грошей ми витратили на будівництво.
Ми сіли вечеряти, та розмови про будинок тривали. Син Оксани знайшов в мережі оголошення, в якому продавався будинок неподалік. Його вартість була захмарна.
– О, так ви нас надурили. Ще й наче сперечалися. Ми спадок не чесно поділили.
– Що? Так ти ж сама квартиру хотіла!
– Я ж не знала, який тут ласий шматок? Ти скористався цим.
Костя кипів від злості. Ніколи досі його таким не бачила.
– Ти бачила, що тут було. Сарай! Це все ми власними силами зробили. А ти нахабно квартиру забрала, ще й збрехала, що розлучаєшся. Совісті в тебе нема!
– Ви маєте віддати будинок. Забирайте собі ту задрипану квартиру.
Наше свято перетворилось на суцільний жах. Я не витримала, адже вважаю, що діти не мають бути свідками такого.
– Шановні гості, вечірку завершено. Йдіть додому.
Моя фраза обурила свекруху.
– Ти мене виганяєш?
– Я виганяю всіх.
Гості почали збиратися. Світлана кричала, що звернеться до суду. Її діти ображали моїх і стверджували, що скоро переїдуть в цей будинок. Свекруха сварила Костю, наче маленького хлопчика. Врешті всі пішли. Та залишився важкий осад. Як близькі родичі можуть бути такими? Що нам тепер робити? Як спілкуватися з ними?