Я навіть не знаю, як у нас з чоловіком виросли такі різні діти. Розповім тут нашу історію, щоб почути сторонню думку.
Ми з чоловіком з одного села на Чернігівщині, воно прямо біля річки Десни. Ми народилися тут і виросли, тут живемо.
Живемо в хаті моїх батьків, давно зробили ремонт. Виросли у нас дві дочки, різниця між дівчатами 8 років.
З малечку ми привчали дочок до нашого сільського життя і праці на землі. Ми садили тоді багато картоплі, щоб в на продаж, я робила сири і сметану зі свого молока, бо ми тримали не тільки птицю і свиней, але й двох корів-годувальниць.
Зараз ми теж тримаємо господарку, просто трохи меншу, бо він вже. Але інакше тут не прожити, роботи в селі іншої немає, окрім місцевого сільського господарства. Але воно зовсім маленьке, механізоване, та й працюють там лише молоді.
Дочки наші виросли різними. Старша Настуня вийшла заміж за хлопця з сусіднього села, переїхала жити до нього. У них будинок і вже четверо діток, наших онучат-помічників.
А менша Злата завжди усіма хитрощами і способами уникала роботи, хотіла при кожній можливості поїхати з села і після 9 класу вступила в Чернігові в технікум. Додому майже не їздила за роки навчання, бо пішла працювати і орендувала собі кімнату.
Потім подалася в Київ, Злата подалася в Київ, там і живе. Вона теж заміжня, зять з Києва, якийсь байкер.
Приїжджають до нас іноді, але чисто провідати і відпочивати. Нічого не поможуть, з собою продукти не беруть. Дітей у них нема, хоч вже добре за 30 обом, Златі 35 зараз.
Вони житло собі не купують, бо як кажуть, не хочуть бути привʼязані до одного місця. Дітей навіть не планують, зате обʼїздили пів світу.
Ось такі у нас різні діти. І от після останніх вихідних ми з чоловіком всі наші чотири хати в нашому селі вирішили переписати на старшу дочку, бо у неї четверо дітей. Вони з чоловіком продовжують наш рід, приїжджають до нас допомагати, садять і копають з нами картоплю, як ось і в минулу суботу.
А менша з чоловіком приїхала на мотоциклі чай в саду пити, шашлики їсти і в Десні купатися. А про дітей вони й не думають, як я вже й казала.
Настя з родиною всю суботу, поки Злата з чоловіком на річці, працювала з нами, а в неділю готували з нею разом і старшою онукою святковий стіл на вечір – день незалежності був же.
А вчора, коли діти з сімʼями розʼїхалися, ми з чоловіком порадилися і вирішили кожному онуку, тобто кожній дитині Насті залишити по хаті, зробити дарчі. Бо вони нас і зараз підтримують і в старості стануть опорою.
А молодша дочка – шукай вітра в полі, як то кажуть. Чи правильно на вашу думку ми вирішили? Будемо раді почути погляд від інших людей. Всім добра.
З повагою, Олена К.
Фото – авторське.