Я сиджу, п’ю свій чай, дивлюся на Максима з Мариною – а у них на пальці обручки. Та продовжую вдавати, що нічого не знаю.
Уявляєте жаль матері, коли її єдиний син одружився, і не вважав за потрібне рідну маму до себе на весілля запросити? А зараз прийшов нагадати мені про мою обіцянку.
Я вдова, чоловіка немає вже 13 років, тож сина нашого до пуття я доводила сама. Було важко, довелося мені працювати на двох роботах, щоб втримати планку.
Ми з чоловіком були не бідними людьми, Віктор мій дуже добре заробляв, і купив трикімнатну квартиру. Також він мав відкладену певну суму грошей. Чоловік завжди казав, що ці гроші чіпати не можна, вони будуть на квартиру нашому сину.
Максим виріс, вивчився, став працювати, і навіть наречену собі знайшов.
З Мариною я давно знайома, бо вони зустрічаюся вже близько 2-х років, а останні кілька місяців син вже живе у неї.
Оскільки у майбутньої невістки є своя квартира, її батьки про це подбали, то питання з житлом для сина відпало.
– Мамо, краще купи мені за ті батькові гроші машину, – запропонував якось син.
Я погодилася, бо і справді, навіщо їм дві квартири? Та й моя, трикімнатна, колись також Максиму дістанеться, адже він у мене єдиний спадкоємець.
Тому ми домовилися, що я куплю синові машину, це буде нашим з батьком подарунком йому на весілля.
Син з нареченою часто заходили до мене в гості, ми з Мариною пили чай і говорили про все на світі. Я з усіх сил старалася скласти з невісткою довірливі стосунки, щоб син не розривався між нами двома, як це часто інколи буває.
Марині я навіть подарувала наші родинні сережки, які передаються з покоління в покоління, щоб показати їй свою прихильність, дати зрозуміти, що тепер і вона є повноправним членом нашої родини.
Останнім часом син став говорити, що вони з Мариною хочуть поїхати кудись разом на відпочинок. Зараз варіантів небагато, і вони вибрали Буковель. Замовили там гарний, дорогий готель.
Не було їх всього тиждень. Я їм не телефонувала, не набридала, дала їм відпочити від усього.
А якось ввечері до мене зайшла сусідка і стала мене вітати. Я на неї видивилися, питаю – з чим?
– Ну як з чим? Твій Максим одружився, це ж така подія! – каже.
Я аж присіла. Питаю, звідки у неї така інформація. А вона каже, що її донька в соцмережах фото бачила, Максим і Марина виставили на своїй сторінці.
– Нести телефон доньки! – скомандувала я. – Може ви щось переплутали? Хочу сама подивитися.
У мене немає ніяких соціальних мереж, на це син і розраховував, тому без проблем виставив чудові фото, де вони з Мариною беруть шлюб.
Сказати, що я була ошелешена, це не сказати нічого. Мені клубок в горлі застряг, і я не стрималася та розплакалася.
Сусідка стала мене заспокоювати, вона і уявити собі не могла, що я нічого про це не знаю.
Якщо чесно, то мені самій в страшному сні б не наснилося, що я не буду присутньою на весіллі у свого єдиного сина.
З фото було видно, що з молодятами було ще дві сімейні пари, їхні друзі, які з ними і розділили їхню радість.
Повернувся син з поїздки щасливий і одружений, і прийшов до мене як ні в чому не було, щоб я йому машину подарувала, адже у нас була домовленість – машина на весілля. А оскільки весілля вже відбулося, то справа залишилася лише за машиною.
Тут я вже не витримала і питаю:
– Сину, як ти міг? Не покликати мене на своє весілля?
– А навіщо? Ми самі справилися. Нічого ж грандіозного не було, – спокійно, без зайвих докорів сумління, пояснює син.
– Моєї мами не було. То ж ми вирішили, що і вас не треба, – каже невістка.
– Твоєї мами не було, бо вона у Франції на заробітках. А я тут, на місці, і спокійно могла б поїхати з вами в Буковель на два дні, щоб бути поряд з сином в цей знаменний день, – кажу.
– Мамо, не ображайся. Нічого страшного не відбулося. Давай краще подумаємо, яку машину будемо купувати, – каже Максим.
– Я на весіллі не була, тому ніяких подарунків дарувати не буду, – кажу.
– Так не чесно, батьки Марини подарували їй квартиру. А з тебе машина. Такою ж була наша домовленість! – наполягає на своєму син.
Розсудіть нас, хто з нас – я чи син порушили домовленість? І що б ви зробили на моєму місці?