У нас була дивна сім’я.
Все дитинство пам’ятаю, як ходила по сусідах, щоб заробити на кусок хліба. Любила літню пору, бо рвала різні ягоди.
Наша сусідка – тітка Олена – завжди мене кликала на такий заробіток: то вишень нарву, то смородину чи аґрус. “Надю, – часто казала вона, – нарвеш ягід і собі. “Я раділа з такої пропозиції, на зиму робила мама варення.
У мене була старша сестра Віра, вона вже вміла готувати їсти, поки мама була на роботі до пізньої ночі, то ми зі сестрою давали собі раду.
Батько часто вдома не ночував, мав різні свої компанії, до нас йому було байдуже. Не раз, коли йшла до магазину по хліб, бачила тата з його друзями, соромно було признаватись до нього. Прикро було відчувати непотрібність.
Мамі було важко самій “підіймати ” на ноги двох доньок. Важко працювала на заводі, пізно приходила, мало з нами спілкувалась.
Деколи ввечері, як прийде, то кличе нас на розмову, дає розпорядок на завтрашній день: “Надю, Віро, маєте допомогти бабі Любі пасти корову, – молока дасть. Також на роботі говорили, що в аптеці приймають сушену кропиву, можете теж заробити!”
Нам стало цікаво, скільки можна заробити на кропиві, як лікарській рослині.
Ох і літо того року було спекотним, ми рвали кропиву, сушили і здавали в аптеку. Скільки разів вона нас жалила. Мама казала: “Дівчата, не плачте, як кропива пожалить – навпаки, це корисно, будете цілий рік здоровими”.
Так вірили мамі і сушили.
Нам вдалось назбирати грошей на шкільну форму. Як ми тішились, що такими гарними підемо на 1 вересня!
Це такі далекі стали спогади.
Батько швидше покинув цей світ, а опісля і мама занедужала, я сама її доглядала, бо сестра своє особисте життя влаштовувала.
Думала, що Віра буде моєю підтримкою. Але в житті не все так просто. Коли сестра вийшла заміж, пішла до чоловіка жити, а мама хату на мене записала.
Віра була недовольна: “Надю, так нечесно, я теж маю право на цю хату, мені важко жити в невістках, давай продамо батьківський дім, гроші поділимо, кожна купить однокімнатну квартиру у місті!”
Від слів Віри мені стало не добре:
“Сестро, як ти можеш так говорити, це ж тут ми виросли, минуло наше дитинство, думаю, мама була б проти продажу!”
Тоді образилась на мене Віра: “Якщо ти така мудра, Надю, то ноги моєї більше тут не буде на тому подвір’ї!”
Залишилась сама у батьківській хаті! Прикро, що сестра не хоче спілкуватися…
Я телефоную їй, але вона не відповідає…
Що маю робити?
Автор – Наталя У.