У Чеченській Республіці силовики чоловіче населення примусово відправляють воювати в Україну, оскільки справжніх добровольців не залишилося, і залякують мешканців, катують та загрожують кримінальними справами. Багато хто погоджується їхати на війну, щоб урятувати сім’ю від приниження, а себе — від справ за терористичними статтями та тортурами.
Керівництво Чечні 7 червня відрапортувало, що на війну в Україну з республіки вирушило понад 8 тис. осіб.
За словами спікера чеченського парламенту Магомеда Даудова, 1360 із них – чеченські добровольці. Етнічні чеченці особливо не хочуть помирати в Україні. Чеченські підрозділи Міноборони відрізняються від “кадировців” – частин Росгвардії та полку МВС. Та й там чеченців близько половини, частина – інтернаціональна.
Тому, щоб поповнювати лави армії в Україні за рахунок місцевого населення, силовики вживають репресивних заходів. У регіоні викрадають людей і ставлять їм ультиматум: або їдете в Україну воювати, або через сфабриковану кримінальну справу вас посадять у в’язницю.
Серед місцевого населення повідомлялося багато звернень щодо примусового відправлення чеченців на війну. Підписати контракт із озброєними структурами пропонують вже укладеним у сфабрикованих кримінальних справах. Їм дають звільнення у разі згоди.
Начальникам поліції в кожному районі наказано збирати добровольців будь-якими методами. Кожен має обліковий список «екстремістів» — людей, які не симпатизують місцевій владі. Їх звуть на бесіду та загрожують кримінальною справою у разі відмови. Декому пропонують гроші за від’їзд на фронт без будь-якого письмового договору. Крім того, мають місце погрози викраденням та полоненим родичам потенційного «добровольця». У такий спосіб члени сім’ї стають заручниками. А силовики не втрачають нагоди монетизувати ситуацію.
За словами представника чеченської правозахисної асоціації «Вайфонд», у регіоні неможливо відмовитися йти на війну, люди підкоряються, бо вважають, що померти від кулі не так страшно, як від тортур.
Силовики використовують і екзотичніші методи:
«Страшно, коли посягають на честь чоловіка або на честь його дружини, сестри, дочки. Силовики приходять у будинок, починають чіплятися до жінки, роздягати її. Для нашого менталітету це найжахливіше.
Краще померти, ніж бути таким приниженим. Після цього тебе і чоловіком не рахуватимуть. А для кадировців це звичайна практика. Катування, вбивства – це щось звичайне, буденне.
Якщо за відмову карають звільненням або невеликим терміном, це вважається великим везінням. На такі умови багато відмовників пішли б».