Uncategorized

Відколи донька вийшла заміж, я свідомо перестала їй висилати гроші, хотіла, щоб її чоловік, нарешті, заворушився, я їм не давала жодного євро, хоч і бачила, як їм важко. 

– Ти чого ще додому не йдеш? – Та не хочу щось я туди йти і все це слухати, втомився я. Ще й теща ніяк ту квартиру нам не віддає, вже б все переписала і їхала в свою Італію.

В той день я не планувала їхати в місто, але вирішила таки поїхати, бо мала вирішити кілька спонтанних справ. Владнавши все, я пішла в кафе випити каву і випадково там побачила свого зятя.

Вадим замість того, щоб іти з роботи додому, не поспішав – він з другом спокійно сидів в кафе, ще й розповідав, як йому вдома погано живеться.

Донька моя, Тетяна, вийшла заміж ще 5 років тому. Зять мені не сподобався зовсім, але я не стала відговорювати доньку, бо Тетяні вже було 30 років, а особисте життя у неї ніяк не складалося.

А Вадим пропозицію відразу зробив, Тетяна його любила, тому погодилася, а мені нічого не залишалося, як змиритися.

Оскільки я вже багато років була на заробітках, то вона впустила молодят в свою квартиру, з надією, що зять теж скоро почне працювати, і заробить сам на щось більше.

Та у Вадима завжди були лише одні відмовки, що він не може знайти нормальну роботу, а за копійки він не буде працювати, тому він сидів вдома, чекаючи на те, що йому запропонують таку роботу, де не треба буде нічого робити, але зарплата буде мінімум тисяча доларів.

Відколи донька вийшла заміж, я свідомо перестала їй висилати гроші, хотіла, щоб її чоловік, нарешті, заворушився.

Тим часом, Тетяна моя народила першу дитину, а потім відразу другу і засіла з дітьми вдома. Я продовжувала триматися обраного шляху – гроші їм не давала, хоч і бачила, як їм важко.

Зрештою, я таки домоглася свого – зять пішов на роботу. Я полегшено видихнула, та потім з’ясувалося, що зашвидко. Працювати Вадим не хотів, тому звільнився, а потім іншу роботу став шукати.

Одним словом, вже навіть я втратила надію, що зять почне сім’ю забезпечувати. Але я не могла допустити того, щоб мої внуки голодували, тому я стала висилати спочатку для них одяг і продукти, а потім вже і грошенят почала підкидати.

Рік тому я трикімнатну квартиру купила, і весь цей час я робила в ній ремонт, а тепер я приїхала додому подивитися, що з того вийшло, адже це результат моєї багаторічної праці.

З квартирою все добре, вона вже майже готова до переїзду в неї. Але мій зять чомусь вирішив, що це житло я не для себе, а для них облаштувала. А коли я йому сказала, що це моя квартира, він став так обурюватися, наче я йому щось винна в цьому житті.

І ось тепер мені довелося випадково почути його розмову з другом, де він зізнався, що йому вже набрид гамір, який у них постійно вдома, і якщо нічого не зміниться, то він піде від дружини.

– А теща виявилася міцним горішком, я був впевнений, що квартиру вона відразу віддасть, а вона твердо на своєму стоїть, – скаржиться Вадим. – Я ще трохи почекаю, і якщо нічого не зміниться – розлучуся, – каже.

Мені від його слів душа похолола. Я не можу допустити до того, щоб моя донька з двома малими дітьми сама лишилася, але і свою квартиру ледачому зятю віддавати – я теж не збираюся.

Я не знаю, що мені робити? Казати чи не казати доньці про цей випадок? І як, взагалі, мені тепер бути?

Редакція може не поділяти думки авторів і не несе відповідальність за достовірність інформації в матеріалах із посиланням на зовнішні джерела. Роміщення цієї публікаці на інших сайтах без відкритого активного посилання на LikeMe заборонено.