На місці своєї подруги, я б власній дитині такого ніколи б не пробачила, от зараз правду пишу. Просто навіть в голові не вкладається. І подругу свою Валентину я не розумію зовсім. Як вона допустила таке у своїй родині?
Хочу розповісти про свою сусідку та, за сумісництвом, кращу мою подругу Валентину. Наважилася написати сюди, адже про таке і поговорити ні з ким, а ця ситуація мені досі не зрозуміла.
Ми з Валентиною вже дружимо майже 30 років. Валентина одна ростила свого сина, а я щаслива дружина і мати двох дочок, у важку хвилину не раз приходила їй на допомогу: приносила продукти, коли зовсім складно було, позичала грошей, запрошувала до нас на дачу, брала її сина разом зі своїми доньками в зоопарк і на відпочинок наш сімейний, чимало часу проводили разом.
Зараз діти у нас обох подруг виросли, мають свої сім’ї та живуть окремо від своїх матусь.
А згодом я дізнаюся, що спокійно собі гуляє моєї Валентини син, але ж він одружений. Але найгірше для мене було те, що Валентина все це знає, але мовчить.
Юрко, син Валентини, має свій бізнес, він дуже добре заробляє і ще й допомагає дуже матері своїй. Він часто дає Валентині гроші на життя, нещодавно зробив хороший ремонт в її квартирі, купив якісну побутову техніку, нещодавно оплатив стаціонар у хорошому закладі і поїздку в санаторій.
Турбота єдиного сина для моєї подруги дуже цінна та приємна, тим паче в такий складний час. Тим більше, що з невісткою близьких відносин у Валентин ніколи не було, у них відразу щось там не склалося.
Ні, у них наче ніяких непорозумінь не було, особливо, а просто невістка Валентини усі наміри своєї свекрухи до зближення з самого початку плавно припинила. Валентина намагалася і телефонувати їй, і подарунки хороші дарувати, і в гості запрошувати – але все виходило не те і не так, невістка завжди залишалася якоюсь холодною до неї, що Валентину дуже засмучувало, насправді.
І навіть після народження дитини ситуація зовсім не змінилася. Бабусі показують дитину її сина тільки по великих святах, в той час як сваха у внучки днює та ночує.
Добре, хоч Юрко матері ніколи не забуває: телефонує постійно, приїжджає часто, у всьому їй старається допомогти.
Ось нещодавно Валентина на місяць в Іспанію їздила, там сестра її вже майже 2 роки живе. А я чую – в її квартирі хтось є, адже ми живемо по сусідству. Чую як там ходять, розмовляють, воду зливають. І ніби як жінка навіть сміється постійно.
Я відразу подумала, що це невістка подруги з сином приїжджали. Подзвонила в двері – голоси стихли. І ніхто не відкриває мені. Хотіла Валентині відразу телефонувати, а потім думаю – ні, не варто її хвилювати.
Та й що вона зробити зможе зараз зробити? Сама, думаю, поспостерігаю трохи, якщо що – тоді вже зателефоную. А вранці, дивлюся, виходить з квартири Юрко. І не один!
Син Валентини спокійно собі йшов з якоюсь пані невідомою мені. Виявляється, що весь місяць, що Валентина в Іспанії була, то вдень, то вночі приходили вони у її квартиру. Під кінець навіть Юрко і не ховався вже.
Загалом, Валентина повернулася, зазвала я її до себе, обережно так кажу, а ти знаєш, що відбувається у твоїй квартирі, поки тебе немає? А вона – так знаю я все.
Виявилося, що й жінку цю знає вона, і ключі від квартири Юркові дала, адже він її сам попросив, а відмовити не могла, адже він їй ніколи не відмовляє.. Я так здивувалася, що й не передати. Кажу, якби моя дитина так зробила б, я б їй не пробачила б ніколи.
А Валентина мені:
– Просто у тебе сина немає! Ти теоретик. А у мене єдиний він світло у вікні, і більше в цілому світі нікого. Він доросла людина, виховувати його запізно вже, та й слухати він мене не буде зовсім і я це добре знаю, впевнена в цьому, це його життя. Чому я маю з ним конфліктувати? Через невістку? Нехай за неї її мати турбується! Невістка навіть на мене не дивиться, спілкуватися не хоче, хоча я їй нічого поганого не зробила, порів.
Виявляється, Валентина все це знала вже давно.
– Була б ще невістка мила та добра, – наголосила Валентина, – Я б до неї з усією душею була б, турбувалася про неї, берегла б їх сім’ю. Але невістка мені і “доброго дня” не хоче сказати зайвий раз! Чому я повинна сперечатися з сином заради неї, щоб єдина найрідніша людина в світі моя відвернулася від мене?
– Та тому що вона – законна дружина твого сина! – сказала я. – І мати його дитини! На відміну від цієї пані.
– Сьогодні вона законна дружина, так, – з сумним голосом відповіла Валентина. – А завтра законною дружиною і матір’ю дитини стане, як ти кажеш, “ця пані”, і що? А син – він і сьогодні, і завтра залишиться сином. Юрко – єдина людина, якій я не байдужа і який дбає про мене і щиро любить мене.
– Але у них адже дитина! – спробувала зрозуміти подругу я. – Ти б хоч внучку свою пошкодувала.
– Ця дитина мене не знає і знати не хоче, хоча як тільки я не годила невістці, – розводить руками Валентина. – У неї інша бабуся є, більш рідна, сваху мою вона обожнює, адже її мама любить бабусю лиш ту. А я – так собі, вони до мене усі байдужі.
Я більше нічого подрузі не пояснювала, але я мама двох доньок, тому тепер стороною обходжу трохи Валентину. Хіба моя подруга права, що не хоче лізти в сім’ю свого сина і через те, щоб він не відвернувся від неї і тому, що любить дитину свою? Ну невже вона вірне рішення прийняла?