– Вадиме, а де зарплата? Нам потрібно оплатити багато платежів, – нагадала Надія, коли зрозуміла, що вже минув перший тиждень наступного місяця, а вона ще не бачила зарплати чоловіка за минулий місяць.
– Ти тільки не сердся, Надійко. Але я все віддав Ліні і дітям. Матвійку треба було в школу новий рюкзак купити, все шкільне приладдя, новий спортивний костюм, а Маринці необхідно було оновити весь гардероб на осінь, бо вона з усього виросла.
Ліна зателефонувала, попросила 30 тисяч гривень, і я їй одразу перевів всю свою зарплату, – став виправдовуватися Вадим.
– А на що ж ми жити будемо?
– Ну, у тебе ж є заплата, за неї і проживемо. Не злись. Ти ж знаєш, що у мене діти, і я їм не можу відмовити.
– А тобі не здається, що це вже занадто. Може це і не моя справа, але у твоїх дітей є ще і мама, і вона теж могла б працювати, а не забирати у тебе останні гроші, – не витримала Надія.
Зазвичай вона завжди мовчала і з розумінням ставилася до ситуації, але цього разу навіть вона не витримала.
З Вадимом вона познайомилася давно, тому добре знала, що у нього є дружина і діти. Та спочатку у них були чисто дружні стосунки по роботі, і особисте життя колеги її не цікавило.
Та потім Надія стала помічати, що Вадим ходить сумний, додому не поспішає. І в одній із їхніх розмов він зізнався, що пішов від дружини, бо вони занадто різні, не сходяться в жодному питанні, навіть щодо виховання дітей.
Їхню трикімнатну квартиру Вадим залишив дружині і дітям, а сам пішов жити на знімну квартиру.
Сама не знає як, але у Надії з’явилися почуття до Вадима, та й він був до неї не байдужий, то ж через деякий час у них зав’язалися стосунки.
Вадим став зустрічатися з Надією, але досі продовжував бути у шлюбі з Ліною. Пояснив це тим, що квартира у них в кредиті, ще не виплачена, і якщо її зараз ділити, то діти на вулиці залишаться.
– Я виплачу квартиру, залишу її дружині і дітям, так би мовити, в якості відкупного, а потім вже розлучуся, – спокійно повідомив про свої плани Валим.
Надія з розумінням його вислухала, і навіть запропонувала переїхати до неї, щоб Вадим на оренду не витрачався, а швидше виплатив кредит за квартиру.
Їй було не зовсім комфортно від того, що її коханий досі одружений з іншою, але вона розуміла, що виходу немає, і треба якийсь час потерпіти.
Та вона навіть не уявляла, настільки це буде складно. Дружина Вадима не працювала, не зважаючи на те, що молодшій донечці скоро буде 6 років. Своїх грошей вона зовсім не мала, тому Вадиму доводилося платити не лише кредит, а ще й всі комунальні платежі.
За трикімнатну квартиру в місяць виходила доволі пристойна сума. До того ж, Вадим купував продукти, дітям одяг і інші необхідні речі, таким чином, вся зарплата йшла на утримання сім’ї.
Надія кілька разів намагалася поговорити з Вадимом, пояснити йому, що це якась нездорова ситуація, і що йому треба прийняти рішення, бо так далі тривати не може. А якщо він вирішить повернутися в сім’ю, вона його зрозуміє.
– Ніякої сім’ї давно не має, до Ліни я не повернуся, ми з нею давно чужі люди. А от дітей я залишити не можу, – злився Вадим.
Тема про дітей для Надії була болючою ще й тому, що з нею Вадим не збирався дітей заводити, так прямо і сказав, що у нього вже є діти, і йому б їх на ноги поставити.
У Надії ж дітей не було, і вона як і всі жінки мріяла стати матір’ю, та з часом змирилася і з тим, що спільних дітей у них з Вадимом не буде.
Проте, її не покидала думка, що все це неправильно, так не має бути.
Тому одного прекрасного ранку Вадим прокинувся, а на столі замість сніданку на нього чекала записка:
“Я їду за кордон. А ти зроби свій вибір. Якщо надумаєш бути зі мною, то чекаю на тебе вільного. А якщо захочеш повернутися до дітей – це теж буде правильний вчинок. Люблю тебе. Будь щасливий”.
Вадим був ошелешений. Він справді не зрозумів, чого не вистачало Надії, чому вона пішла від нього, адже їхнє щастя було так близько.