В п’ятдесят років мій Тарас зібрав деякі речі і пішов, на прощання сказавши, що він ще досить молодий, щоб марнувати своє життя зі вже не надто “свіжою” жінкою.
Пішов він до молодиці і я це прекрасно знала. Признаюся чесно, спершу було якось не звично. Я звикла, що ми завжди разом. Діти вже живуть своїм життям. Дочка наша поїхала після школи навчатися в Лондон, а син шукає себе в Києві, куди переїхав з другом в пошуках кращого життя.
Ми нарешті з Тарасом зажили спокійно, але він не впорався з тим, що нам не йде до молодості. І якщо себе з боку мій Тарас не бачив, то мене він міг розгледіти сповна.
Квартира була моя, тому за дах над головою я не хвилювалася. Сам же Тарас переїхав жити до тієї молодиці. Містечко в нас невелике, тому кожен другий знав, як Тарас зі мною обійшовся.
Та час минав. Я звикла жити одна. І в один момент я зрозуміла, що мені так навіть краще. Я гуляла з подругами, почала ходити на манікюр, на який завжди не вистачало грошей. Записалась до косметолога і оновила свій гардероб.
Зарплата в мене завжди була хороша, але шкідливі звичка чоловіка “тягнули” з мене кожного місяця чималу суму. Сам же Тарас працює на підприємстві сторожем. Його зарплати вистачало лише на проїзд і хліб з маслом. Навіть не уявляю, за що там могла вчепитися та молодиця. Та що казати, я сама стільки років тримала Тараса на своїй шиї…
І тепер, коли я насолоджуюсь життям (а ще по секрету розповім, в мене появився гарний знайомий), мій благовірний проситься назад, під прикриттям дітей.
– Ти знаєш, я так подумав, в нас діти. Скоро весілля підуть. Їм буде неприємно, що батьки розлучені. Давай почнемо все з початку?
Мені було смішно таке чути. Я зателефонувала і дочці і сину, спитала, чи переживуть вони те, що ми не разом. Діти лише засміялися. А дочка так взагалі сказала, що я буду не мудра, якщо ще раз відчиню свої двері для такого чоловіка.
Молодь зараз геть інша. Це ми всього боялися. Думали в першу чергу, що люди скажуть…
На даний час мій колишній живе зі старенькою мамою. Я не цікавлюся, що там і як. Мені це не цікаво. Діти з ним спілкуються, вітають на свята, і цього достатньо.
Він сам вибрав таку дорогу! Хіба ні? А ви б пробачили такого чоловіка?
Автор – КАРАМЕЛЬКА