В неділю у моєї рідної сестри був день народження, я вирішила, що гарно її привітаю, гонорово – поставила я в конверт аж 300 євро і пішла на свято.
А на наступний день з самого ранку телефонує мені сестра. Я була впевнена, що вона хоче мені подякувати за ту немалу суму, яку я їй подарувала, але натомість Леся мені сказала, що не хоче більше мене бачити, і що через мене тепер у неї є проблеми.
– Ти спеціально це зробила, – стала картати мене Леся. Ти завжди такою була, хочеш виглядати кращою на моєму фоні, любиш, щоб тобою захоплювалися. Ну і що ти доброго зробила? Наробила мені в хати біди, сама зараз знову в свою Італію поїдеш, а мені з цим жити.
Я її слухала і справді нічого не розуміла, але Леся була в такому стані, що пояснювати їй щось було просто марною справою.
У мене є рідна сестра Леся. Вона молодша за мене на 5 років. З Лесею, відколи ми створили власні родини, ми майже не підтримували зв’язок. Занадто різні життєві шляхи ми вибрали.
Я з тих людей, які не можуть сидіти без діла, і яким завжди щось треба. Ми з чоловіком жили доволі непогано, але коли діти виросли, я лишила все і поїхала на заробітки в Італію.
За 15 років, що я там, я двом своїм дітям по квартирі купила. Без моєї допомоги їм було б дуже важко придбати власне житло. Про себе я також подумала, тепер мій будинок і не впізнати, так гарно я його відбудувала і відремонтувала.
Я висилаю євро, а всю роботу робить мій чоловік, разом у нас все доволі непогано виходить. Зараз мені 60 років, і я ще не планую повертатися додому. Ще до 70-ти можна попрацювати і для внуків щось заробити.
А от моя сестра Леся – зовсім інша людина. Їй ніколи нічого не треба, і так повелося ще з дитинства. Вона повна моя протилежність.
У Лесі теж двоє дітей, всі вони живуть на купу в одній невеличкій хатині, як в казці про рукавичку. У них в родині така біднота, що аж страшно глянути, але сестра з чоловіком наче цього не бачать. Я не перебільшу, коли скажу, що вони – найбідніша в селі родина.
Я Лесі безліч разів пропонувала, щоб вона зі мною на заробітки збиралася. За кілька років вона зможе значно покращити своє фінансове становище, адже багато жінок саме так і зробили, в тому числі і я.
Не знаю, з яких причин, але сестра навіть чути нічого про заробітки не хотіла. То ж з часом я від неї відчепилася з цим питанням – нехай живе як хоче. Та мене, як сестру, за неї душа болить.
Нещодавно у Лесі був день народження. А я якраз додому у відпустку приїхала. То ж я поставила в конверт 300 євро, і поїхала в село до сестри. Для мене 300 євро – це небагато, а для неї дуже великі гроші, то ж я не поскупилася, щиро віддала ці гроші їй.
Та уже на наступний день Леся мені зателефонувала, і сказала, щоб я до неї більше не приїжджала. Бо її діти подивилися на мене, і тепер її картають, чому вона не зробила так само, як я – не поїхала на заробітки, і не забезпечила своїх дітей житлом, як це зробила я.
– Ти приїхала не для того, щоб мене привітати, а щоб мені біду в родині зробити, і показати, яка ти крута, не хочу тебе більше бачити, – заявила мені сестра в телефонній розмові.
Я поставила трубку дещо ошелешена, бо нічого не розумію.
Може хто мені пояснить, що я зробила не так? Що саме так зачепило мою сестру? Адже я справді ніяким чином не хотіла її образити.
Невже грошима можна образити? Я ж від щирого серця хотіла допомогти. Що не так я зробила?