Так склалося в моєму житті, що я одна зараз виховую дитину, я – матір-одиначка. Майже два роки як я виховую доньку одна. А місяць тому, розмовляючи з подругою, почула від неї такі слова, що соромно купувати ношені речі для малої дитини, вона б ніколи так не змогла, навіть, якби важко було.
Мені ці слова були дивними, та я промовчала і нічого не відповіла їй, адже сама не раз такі речі купувала. Невже мені повинно бути соромно за це у наш час?
Я особисто не бачу нічого недоброго в ношених речах. Ми з моєю дочкою живемо в невеличкому приватному будинку, вона дуже активна, весь час грається на вулиці та при цьому приходить брудна, адже у нас скрізь земля та трава.
Який сенс одягати лише нові та дорогі речі для вуличних ігор? Так було раніше, я купувала більше гарного та дорогого одягу, а зараз вже не ті часи, на жаль. Просто реальність така, що зараз все частіше мені доводиться купувати вже ношені речі в магазині.
А вся справа в тому, що мій чоловік втомився від ролі глави сімейства та просто взяв і пішов від нас, залишивши мене з малою дитиною. Добре, що хоч будинок належав моїй рідній бабусі, тому ми не залишилися з донькою просто неба.
Колишній чоловік зовсім не допомагає нам, не платить аліментів на дочку. Колишній просто влаштувався працювати не офіційно, і тому ми живемо зараз лише на одну мою зарплату, а заробляю я зовсім не багато.
Коли моя донечка пішла в школу, фінансово стало мені трохи важче. Зібрати першокласника до школи то ще завдання: портфель, сукня, туфлі. Я чудово зрозуміла, що на нові речі у мене просто немає грошей, враховуючи реально високі ціни. І я зайшла в секонд-хенд.
А там стільки було всього гарного і якісного: блузочки, спіднички та штанці і все за такою смішною ціною.
Я тоді накупила всього, вдома дуже ретельно випрала та випрасувати. Зовсім не скажеш, що речі ношені, що вони вже в когось були. Я про це ніколи нікому не розповідала. Тому, коли подруга стала говорити щось на цю тему, мені стало не по собі, зізнаюся.
Я навіть ніколи не думала, що має бути соромно тим, хто користується послугами таких магазинів, тому просто промовчала, не знала, що на це відповісти. І вирішила не засмучувати подругу. У неї немає проблем з грошима, то й добре. Хіба зрозуміти багатій людині бідну?
А минулого тижня йдучи з роботи, я забрала донечку у своєї мами і вирішила зайти в секонд-хенд. Хотіла подивитися Олі якісь футболочки на літо. Нічого не вибравши цього разу, ми вийшли з магазину. Аж тут повз нас, несподівано, проходила моя подруга.
Ну, навмисне не придумаєш. Я трохи крізь землю не провалилася від сорому. Але вона ні слова не сказала, зробила вигляд, що не впізнала, хоча я хотіла привітатися з нею, але видно було, що їй теж незручно.
Прийшовши додому, я задумалася: а чого це мені має бути соромно? Я ж не взяла в когось ці речі. Чому чужа думка повинна так мене засмучувати?
Відтоді наше спілкування з цією людиною дуже різко зійшло нанівець. Вона зовсім перестала мені дзвонити і мені якось незручно від того. Я думаю, що вона засуджує мене або ще чого гірше соромитися того, що дружила зі мною, а я бідна така.
А мені, як би я себе не переконувала, незручно стало, після цієї ситуації, хоча я сама не розумію чому, але таке відчуття зберігається й досі. Я не ділилася з нею своїм важким фінансовим станом і навіщо?
Але мені дуже не вистачає моєї подруги. Мені нема з ким поговорити і порадитися, ми з нею в таких гарних відносинах були. Можливо, потрібно зробити перший крок і просто набрати її номер та просто поговорити? Все одно ніяк зрозуміти не можу, невже носити поношені речі так уже й погано? А тим паче, коли зараз й так життя непросте. Як мені вірно зробити?