В Італії я вже 19 років на заробітках. Вчора подзвонила Катя, просить 10 тисяч євро. Вирішили вони з зятем ще басейн і міні-стадіончик біля будинку зробити, троє діток у них як не як.
Катерина знає, що я відкладаю собі на квартиру, але у дочки свої аргументи:
– Мамо, ну що ти вигадуєш? Навіщо тобі квартира, якщо маємо величезний будинок? Даня почав будувати сауну, але вирішили ще дітям басейн зробити і міні-стадіончик: для футболу, волейболу, тенісу. Мамо, басейн дуже потрібний! Знаєш, як малі будуть радіти! Ти ж з нами житимеш, як повернешся, а як інакше?
На цих словах я сказала, що мене кличе моя літня сеньйора, і припинила телефонну розмову. А насправді я мало не розплакалася.
Сама я росла у досить бідній родині. Моєю головною радістю в дитинстві були льодяники з розтопленого над плитою в ложці цукру та хліб, змочений водою та посипаний цукром.
Вийшла згодом заміж, бідність не відступила. Мій чоловік жив одним днем і ні до чого не прагнув. Жили ми від зарплати до зарплати, в старому напіврозваленому бабусиному будинку. Якби не худоба, кури та город, було б зовсім туго.
Я не спала ночами, думала, як дочці зібрати на придане. А коли Катя була у 10 класі, мене запросила в Італію давня знайома. У нам тоді якраз остаточно зламалася старенька машина і стало зовсім скрутно.
Так я поїхала за кордон на заробітки. Чоловік відпустив мене легко. Йому було все одно. Дочка не хотіла нашої розлуки, але розуміла, що іншого виходу немає.
Ось уже 19 років я мешкаю в Італії, у Флоренції. Чоловік вже полинув на той світ, а дочка вийшла заміж. До нашого будинку прийшов господарем зять. За мої гроші він відбудував із нашої халупи справжній палац, найкращий особняк у селі.
Я не жаліла грошей на будівництво, адже була впевнена, що це і мій будинок теж. Але минулого року зять святкував день народження. Будинок ледве вмістив усіх його друзів та родичів! Я теж тоді приїхала.
Данило провів екскурсію кімнатами, двором, все розхвалював свої господарські таланти. А я дивилася на весь цей цирк і чекала, коли він згадає тещу, подякує. Але Даня наш жодним слівцем не натякнув гостям, хто всю «поляну» сплатив.
А коли в нього запитали, де ж я житиму, жартівливо кинув у мій бік: «У мене крута теща. Вона собі квартиру придбає, щоб молодим не заважати. Адже у нас вже троє нащадків ростуть! Правда, мамо?».
Відчула себе непотрібною у власному будинку. Саме тоді я вирішила почати збирати на квартиру. А “вдячні” дітки від мене більше копійки не дочекаються. Про це Катерині й Дані і повідомила.
Донька довго ображалася на мене, але потім першою пішла на примирення зателефонувала. Ми знову почали спілкуватися. А тепер вона просить у мене грошей. Знає, що за рік я відклала хорошу суму.
А я толком зрозуміти не можу. Ось навіщо їм цей басейн зі стадіоном. Ні на мить не повірила, що вони стараються заради мене, а лиш для себе й онуків. Мій діловий люблячий зять хоче своїх друзів знову здивувати. За мій рахунок!
Мені дуже прикро і сумно. Катя чудово знає, наскільки важко ми вибиралися з бідності. Але, мабуть, мені так і не вдалося навчити її цінувати гроші і мої зусилля.
А ще Катерина сказала, що якщо я не погоджуся, то вони зі мною взагалі перестануть спілкуватися. І навіщо я свого часу зробила на дочку дарчу?
Не знаю, що робити. Що важливіше – житло чи добрі стосунки з дочкою і онуками? Як же мені вчинити? Що порадите?
Фото – авторське.