В Чехії я ще з лютого 2022 року живу, так склалося, на жаль. Змушена була поїхати з дітьми за кордон, так, як в нас дуже неспокійно було, усі виїжджали.
Чоловік мій на захист став, а мені сказав з дітьми поки тут перечекати.
Дуже важко мені було, навіть згадувати не хочеться. Коли ти не зі свого бажання їдеш в країну чужу, то ні спокій там, ні комфорт не роблять тебе щасливою. Я все життя мріяла подорожувати, хоча жодного разу за кордоном не була, а тут довелося їхати, а я тому зовсім не рада.
Щиро кажучи, не знаю, як сама б з дітьми я справилася тут, якби не моя колишня сусідка, яка давно з чоловіком і дітьми в Празі живе, добре облаштувалися тут. І Тамара, і чоловік мають тут роботу, квартиру велику взяли в кредит, тому перший час вони мені дуже допомогли: ми й жили в них, і харчувалися.
Загалом, якось помаленьку, стали обживатися, плекаючи в душі надію, що це тимчасово усе. День за днем минав у мене, як в тумані, та я розуміла добре, що потрібно рухатися вперед, заради дітей.
Та й думка про чоловіка не давала опускати руки: йому там важче в тисячі разів, але він тримається, тому маю триматися і я.
Згодом ми квартиру однокімнатну знайшли, діти пішли в школу і мені трішки стало легше, адже жити у друзів дуже важко було. Ні, звісно, вони люди добрі, та 2 сім’ї в невеличкій квартирі де 4 дітей, дуже важко, загалом.
Потім я трішки вивчила мову і стала шукати роботу. З цим то справжні проблеми були.
Та згодом таки пощастило мені, я влаштувалася на прибирання. Ввечері по 3 години працювала, але платили мені дуже добре, адже я влаштувалася без посередника, прямо від роботодавця, а це гарні гроші, адже на тобі вже не заробляє ніхто.
Тут я виплати й зараз отримую, адже зарплати не достатньо на нас трьох, тому живемо добре. Зарплату чоловіка вирішили не витрачати, у нас з ним мрія – коли все скінчиться, візьмемо квартиру в кредит.
А на новорічні свята у дітей в школі канікули були, чоловік взяв відпустку і ми в Україну на 10 днів поїхали. Хотіли разом побути, адже діти скучили за татом. Але не тут то було, як тільки родичі мої дізналися, що я з дітьми в Україні, стали часто ходити до нас.
Особливо мені надокучала моя двоюрідна сестра. Ольга постійно телефонувала, напрошувалася в гості. А коли приходила до нас, то брала з собою дітей. Вона давно розлучена, тому сама виховує двох синів.
І так вона мені скаржилася на своє життя: важко їй, на продукти не вистачає, шкода дітей, хоче кращого майбутнього для них. А потім стала мене просити, щоб я їй допомогла в Чехії влаштуватися, розповіла усе.
Мені дуже стало шкода Ольгу і я все і повідала їй. Та найбільше її цікавила фінансова сторона: скільки я заробляю, які виплати отримую, на що витрачаю, що купую собі. А я, нерозумна, настільки її шкодувала і хотіла допомогти, що все до найменших дрібниць їй і розповіла. Ольга сказала, що подумає і після того залишила мене в спокої.
Не встигла я в Прагу приїхати, як мені кума подзвонила, сказала, що нещодавно була вся наша родина на дні народження Ольги, то вона все розповіла про мене в деталях. Як живу, чим харчуюся, що за скільки купую, а головне скільки отримую виплат і зарплата у мене яка.
А потім ще й при всіх це в гривні все перевела і розповідала всім там, як мені добре живеться. Казала, що вона просилася до мене, а я не хотіла брати її, мовляв, гордовита дуже стала, адже за кордоном живу. Тепер там таке родина про мене розкрутила, що прикро від того лише на душі.
Хіба це велику гроші для Праги? Я більше половину на квартиру лише витрачаю, а харчування в школі, а продукти додому, та й вийти кудись з дітьми треба. Я тут від зарплати до зарплати живу. Так і хочеться їм подзвони і розповісти усім, що це не так. Але чому я маю виправдовуватися. Хто хоче, той сам зрозуміє мене.
Найбільше прикро, що я пошкодувала людину, відкрила їй душу, все розповіла, порадила стільки. А вона, виходить, нікуди не збиралася їхати, лише розпитувала у мене все для пліток. Прикро, що такі люди в родині бувають.
Тепер нікому розповідати нічого не буду, хто б мене що не запитував. Якщо комусь цікаво, нехай їде і побачить, як тут добре “живеться”. Я розчарувалася в родичах, не буду допомагати їм, краще чужій людині допоможу. Хіба я не права?
Фото ілюстративне.