Файна сторінка пропонує розповідь від окупанта про те, яким були бої за Рубіжне. Дана розповідь є перекладом публікації так званого “ополченця” в ЖЖ. Оригінал можна почитати тут.
Із самого початку все пішло через відоме місце. На початку березня бригада вирушила до району Рубіжного. Заходили із півночі. Як випливає з оповідань очевидців, на одній із лісових доріг на підступах до міста колона зупинилася і відправила вперед розвідку. Розвідка виявила два укропівські опорники, укропи нічого не підозрювали. Хвилин 40 вирішували, що робити далі. За цей час укропи виявили колону та відкрили шквальний вогонь з мінометів та артилерії. У цьому нальоті особовий склад нашого батальйону зменшивсь на половину, ще не вступивши в бій. Далі писатиму про свій батальйон, бо з діями інших не знайомий.
Ми разом з Вітьком та Ірландцем у цей час були в Луганську і намагалися виїхати на війну. Ірландець через знайомих у лікарні озвучував якісь жахливі цифри трьохсотих та двохсотих, але я тоді не вірив. Як я зрозумів пізніше, виїхати ми не могли через те, що ті, хто мав нас відправляти, були зайняті доставкою трьохсотих і організацією упізнання двохсотих. Пізніше, вже на розташуванні батальйону, легко поранені, що поверталися, підтвердили втрати.
Після цього розгрому батальйон спішився і заліг. Мороз, сніг, лежали три доби під обстрілом. Вогнища розводити заборонялося. До втрат додалися обморожені у великій кількості.
Загалом, на початок штурму від батальйону залишалася від сили третина особового складу.
Далі за підтримки бригадної арти був штурм північної частини – там, де багатоквартирні 5-9-поверхові будинки.
Укропи обороняти їх не стали і досить швидко відійшли на підготовлені позиції в приватному секторі. Наприкінці березня в цих будинках розмістилися чеченці та постили постановочні ролики про те, як вони героїчно “зачищають” п’ятиповерхівки, зачищені за два тижні до них.
І ось далі розпочався відвертий пиз**ць. Як опорник укропи використовували бетонні гаражі – вони у правій частині знімка. Червоним обведено квартали, які вони обороняли.
Вони чудово підготували позиції. На південь від позицій – низина, що вкриває від арти. До неї виведено ходи. У торцях вулиць, що ведуть на північ через селище – бетонні ДОТи. У самих селищних кварталах заздалегідь організовано “вогневі мішки” – розчищено сектори для перехресної стрільби, обладнано кулеметні точки в підвалах, підготовлено снайперські позиції. А в самі “мішки” дбайливо прокладені стежки – пробиті паркани та сараї. Бійці, які намагаються провести розвідку боєм, щоб не йти вулицями, що прострілюються, йдуть дворами. Вони не знають, хто пробивав проходи – може наші. І цими проходами заходять під перехресний вогонь кулеметів і снайперів. Групи гинули, навіть не встигнувши зрозуміти, що по них стріляють.
Подивіться на хаос забудови. У дворах взагалі нічого не видно – все загороджено парканами та будинками.
В один із таких мішків зайшла група. одразу 9 двохсотих. Командир – ні подряпини. Повернувся, взяв людей, повів витягувати двохсотих. Тієї ж стежкою. Поклав ще трьох. І так – тиждень. В результаті там лежали 20 двохсотих, яких не могли забрати кілька тижнів. Наказ “витягувати двохсотих” став рівноцінний наказу “йди і помри”.
До середини квітня від “довоєнного складу” нашої роти залишилося кілька людей. У бій уже посилали добровольців та резервістів. Добровольці в масі – з досвідом 2014-2015, але тут зовсім інша війна і їхній досвід нічим не допомагає. Ну а резервісти – це взагалі наловлені на вулицях шахтарі без найменшого досвіду. Нікого не хвилює. Автомат у руки та вперед, під міномети. Людей катастрофічно не вистачає, бійців не виводили з передка по місяцю і більше. У багатьох їхав дах від таких навантажень. Деякі починали бухати по-чорному, благо на передку з бухлом немає жодних проблем. Чисто математично вийти з передка живим і не пораненим шансів майже немає. Чим довше ти там перебуваєш, тим менше шансів у тебе лишається. З тих, з ким я був дружним або ділив хліб, за два тижні загинули 8 людей. Інші поранені або контужені. За тиждень змінилося троє ротних – двоє загинули. Офіцерів рівня рота-взводу взагалі не залишилося.
У середині квітня, після численних атак та великих втрат, гаражі вдалося взяти. Через день із низинки піднявся укропівський танк і просто зруйнував гаражі до фундаменту.
Окремо доправили вибухи на заводі Зоря. Я обидва рази був у дев’ятиповерхівці. Повне відчуття потужного прильоту прямо в будинок – металеві двері квартир просто повилітали. Враховуючи, що вибухи були за п’ять кілометрів від нас, в районі заводу повинен бути місячний пейзаж – рахунок тут йде на десятки тонн, якщо не більше.
Усього цього можна було уникнути, застосувавши авіацію. Але Пасічник сказав “Справимося самотужки”. От і справлялися, кидаючи людей на забій пачками.