Мене аж підкинуло, як уявила, що вони знову тут з’являться, та ще й на свята! Я так і сказала чоловіку, щоб його сестриці зі своєю родиною в нашому домі більше і ноги не було.
Справа в тому, що наприкінці літа вони вже показали, як ставляться до нас і нашого господарства, а тепер, уявіть собі, знову просяться – хочуть приїхати на новорічні свята. Але я сказала чітко: ні. Нехай зустрічають Новий рік вдома чи де завгодно, але не тут.
Ця історія тягнеться ще з кінця серпня. Сестра чоловіка тоді приїхала з чоловіком і своїми трьома дітьми, як сама сказала, “провідати нас і трохи відпочити”.
Я, як добра господиня, зустріла їх із гостинністю. Накрила стіл, нагодувала всіх, зробила все, щоб їм було комфортно. Але дуже швидко я зрозуміла, що їхнє “провідати” – це лише слова, а насправді вони приїхали відпочивати за наш рахунок.
Вони поводилися так, ніби приїхали на курорт. Поки ми з чоловіком вставали вдосвіта, щоб порати худобу й працювати на городі, вони солодко спали.
Їхні діти бігали двором, галасували, ламали квіти, а їхні батьки ігнорували це, лежачи на дивані або сидячи за столом із шашликами.
За весь час їхнього перебування ніхто з них навіть не запропонував допомогти. Я мовчала кілька днів, сподіваючись, що вони зрозуміють самі. Але ні. У них був один інтерес – їсти, розважатися й насолоджуватися тим, що ми створили своєю працею.
Кульмінація цього абсурду настала в день їхнього від’їзду. Сестра чоловіка прямо заявила:
— У вас тут стільки всього, тож загрузіть нам у машину картоплі, м’яса, молока. У вас же “все своє”.
Я була просто випала в осад. Як можна так безсоромно? Вони навіть не спитали, чи нам це потрібно, не подумали про те, що ми теж тяжко працюємо, щоб мати ці продукти. Просто “дайте, бо у вас є”.
Чоловік мовчав, наче це нормально. Я стояла, ледве стримуючи себе, аби не наговорити зайвого, і лише чекала, поки вони поїдуть.
Коли їхня машина нарешті зникла, я вибухнула. Сказала чоловіку:
— Це був останній раз. Їм тут більше нічого робити. Якщо для них наш дім – це лише джерело безкоштовного відпочинку й харчування, то нехай шукають інший “курорт”.
Чоловік не хотів сваритися, але побачив, як я розлючена, і нічого не відповів.
А тепер, коли ось-ось свята, вони знову просяться до нас. Мовляв, хочуть зустріти Новий рік “у сімейному колі”, у нашому затишному будинку, де “така смачна їжа й так добре дітям”.
Але я твердо сказала: ні. Я більше не дозволю, щоб вони поводилися так, як улітку. Ні їхні діти, ні їхні забаганки не варті того, щоб я знову нервувала і працювала заради їхнього відпочинку.
Чоловік намагається мене переконати, каже, що це свята, що треба пробачити. Але я стою на своєму. Для мене це вже не про свята чи гостинність. Це про повагу. Якщо вони не поважають мене і мою працю, то мені такі гості не потрібні.
Чоловік каже, що після нашої відмови його сестра зовсім перестане з нами спілкуватися. Матері у них немає, батько давно в іншій країні, тож вони з сестрицею найрідніші люди. Ну, і що мені з того?
Фото – авторське.