Леся не бачила свою подругу 18 років, з Ольгою вони розійшлися відтоді, як та забрала нареченого у подруги. Та Леся швидше б влітку снігу чекала, ніж того, що її найкраща подруга вкраде у неї коханого.
Дружили дівчата з дитинства, в один клас ходили, одна без одної ні дня прожити не могли. Вони навіть були чимось схожі між собою – обидві голубоокі, з довгим пшеничним волоссям.
Подруги пообіцяли одна одній, що завжди будуть разом, що б не сталося, але у долі був свій план – вони обидві закохалися в одного і того ж хлопця.
Леся поїхала вчитися в місто, в медичний інститут поступила, і там познайомилася з Ярославом, який теж вчився на лікаря, але був старшим за неї на три курси.
Молоді люди сподобалися одне одному, і почали зустрічатися. Коли вже справа йшла до весілля, бо Ярослав заручився з Лесею, дівчина привезла його до себе в село, щоб з батьками познайомити.
Ну і як не познайомити з найкращою подругою, яка обов’язково на їхньому весіллі буде дружкою?
У Ольги очі заблистіли, коли вона вперше глянула на Ярослава. Вона навіть не уявляла, що можна отак, з першого погляду, закохатися до безтями.
Леся просила нареченого, щоб підібрав для її Олечки гарного дружбу на їхнє весілля, та Ольга вже не чула цих слів.
“Весілля не буде”, – твердо вирішила вона. Не могла дочекатися ранку, щоб поїхати в сусіднє село до своєї тітки, яка була місцевою ворожкою.
У дію її чарів Ольга ніколи не вірила, але знала, що люди до її тітки ходять, і що вона багатьом допомогла, тож вирішила і вона спробувати свою долю.
Тітка погодилася допомогти племінниці, сказала, що до літа вона стане дружиною Ярослава, але попередила, що за це їй доведеться заплатити, яку ціну – вона і сама не знає, у кожного по-різному…
Коли цвіли яблуні, Ольга в білосніжній сукні прямувала до церкви з своїм коханим Ярославом, а Леся, вмиваючись слізьми, обіймала свою бабусю, і питала, за що так несправедливо з нею повелася доля.
Не знала старенька, що відповісти своїй дівчинці, яку найближчі люди зламали своєю зрадою такою молоденькою, адже що може бути гірше, ніж зрада близьких людей.
– Бог добрий, дитино. Ти на нього надійся. А ті люди, які тебе скривдили, за все отримають сповна. Ти їм пробач і відпусти, – дала вона мудру пораду.
Закінчивши медичний університет, Леся поїхала на стажування в Чехію. Там вона не лише лікарем стала, але й заміж вдало вийшла, двійко діточок народила.
З часом вона стала забувати про болючу зраду подруги і коханого, бо Господь і справді був добрим до неї, і дав їй дуже хорошого чоловіка, з яким Леся щаслива.
А от у Ольги з Ярославом сімейне життя ніяк не клеїлося. Чоловіку час від часу наче пелена з очей спадала, тоді він йшов від дружини і дітей, а Ольга відразу ж до тітки бігла в сусіднє село, і якимось дивом після цього чоловік повертався до неї.
Так і жили, без любові. Ольга і сама вже була не рада, що забрала нареченого у подруги, бо щасливою з Ярославом так і не стала. Та він на неї навіть не дивився, приходив додому, мовчав постійно, або говорив прямо їй у вічі, що вона життя йому спаскудила.
А одного разу була дуже слизька дорога… Ользі зателефонували, і повідомили, що її чоловік не впорався з керуванням…
Переживши таку втрату, Ольга і сама захворіла, змарніла, стала ходити по лікарях, і вони озвучили їй страшний діагноз…
Згадала тоді жінка слова своєї тітки – що за все їй доведеться заплати, якби ж то вона знала, що ціна буде такою високою…
У відчаї Ольга набрала Лесю, їй дуже було потрібно отримати її прощення. Тепер вона зрозуміла, якої страшної помилки припустилася…
– Пробач мені, Лесенько, – прошепотіла вона у слухавку.
– Я давно все пробачила, – відповіла Леся. – Мені шкода, що у тебе все так вийшло.
Ольга плакала, і проклинала той день, коли вона вирішила піти до своєї тітки. Украдене щастя щасливою її так і не зробила, а ціна, яку вони з Ярославом заплатили, виявилася занадто високою.
Олеся Біла.