У моєї дочки четверо дітей від трьох різних чоловіків. Коли я гуляю з онуками, то вся вулиця дивиться на мене скоса.
У мене дійсно “особлива дочка”. Батько першої дитини моєї доньки Анни живе у своєму світі. Батька “номер два” останній раз ми бачили на виписці. А батько номер три? У них з Анною все добре, хоч на весілля ми й досі чекаємо…
Коли я виходжу на вулицю з онуками, то відчуваю себе ніби в цирку. Я не знаю на що звертати увагу в першу чергу. Чи щоб онуки не розлетілися, як голуби, чи уникати погляди спантеличених людей. Люди вдають, що дивляться вдалину, але мене не обманиш.
– Як ти все це встигаєш?, – іноді запитують мене сусіди, але я відчуваю, що в цьому є і осуд.
Хоч я й воліла би зануритися під землю, але глибоко вдихаю і роблю щасливе обличчя. Я зазвичай кажу, що радують мене онуки, дочка і майбутній зять.
Я поправляю свою уявну корону, піднімаю голову і йду далі. Що ще мені залишається?
Дивлюся на онуків і відтворюю в голові, як все починалося.
Першим народився Костя, йому вже вісім. Анна привела його на світ перед випускним. Це ідеальний час для молодої жінки стати мамою, чи не так? Про свій цікавий стан вона згадала лише тоді, коли приховувати його вже було неможливо.
– Мамо, я маю тобі дещо сказати…, – вона почала метушитися на стільці.
Я відчувала, що наближається щось, що назавжди змінить моє життя. І я не помилилася.
– Я… чекаю дитину…, – сказала вона.
Настала тиша. У мене таке відчуття, наче мене хтось крижаною водою облив. Я відкрила рота, закрила його, потім знову відкрила. Я почувалася рибою, викинутою на берег.
– Чекаєш дитину? Ти? З ким?, – запитала я через деякий час.
Звичайно, я знала, що це буде не принц на білому коні. Інакше вона хвалилася б мені, що з кимось зустрічається.
– З Дмитром. Але не хвилюйся, він любить мене і буде піклуватися про мене і про дитину…
Я б не була у цьому впевнена. Пам’ятаю, одного разу Дмитро прийшов у гості. Він був мрійливим блондином із довгим волоссям, чия найбільша дилема полягала в тому, піти йому в кіно чи випити “пінного” з друзями.
Я не могла уявити, як він однією рукою перевдягає дитину, а іншою намагається втриматися на роботі, щоб утримувати сім’ю. І я мала рацію. Дмитро зник у тумані власної важливості…
Потім прийшов батько номер два, тому що моя донька вважала, що найкращий новий початок – це з новим партнером. Навіть не знаю, що сказати.
– Мамо, я…, – їй навіть не довелося закінчувати, і я відразу зрозуміла, до чого вона веде. Чому вона випробовує моє терпіння?
– Знову?, – Я, мабуть, так говорила, що навіть сусіди почули.
– Ну, з Вадимом, але все буде добре. Не бійся, – сказала вона, ніби про якусь банальність.
Так народився Лев, якому сьогодні шість.
Вадим тримався досить довго. Дочекався навіть появи на світ Лева… Відтоді ми його не бачили. Може, так і краще. Вадим, водій вантажівки, який любив футбол більше за все. Він не був би хорошим ні чоловіком ні батьком.
Потім послідували три роки спокою, тож я думала, що “веселі” роки моєї дочки позаду.
Але одного разу вона прийшла до мене з дивним виразом обличчя. Я бачила це лише двічі досі…
– Мамо, ми з Андрієм одружуємося. Ти щаслива?, – запитала вона.
Виходить заміж? Моя Анна? Чудово, але… раптом у моїй голові спалахнуло червоне світло.
– Не кажи, що ти знову…
Вона опустила голову й почала “шпортати” поділ блузки. Пам’ятаю, він був блакитний з мереживом.
– Ну… так… Але цього разу все інакше. Андрій попросив мене вийти за нього заміж. Подивися!, – вона показала мені свою руку з ніжною срібною каблучкою.
Фінансове становище Андрія явно було не в найкращому стані, коли він навіть не міг купити золоту каблучку. Довелося скривитися, бо Анна швидко додала, що економить на весілля.
Це мене трохи заспокоїло. Мушу визнати, що Андрій справив на мене досить гарне враження. Не стільки бо він приніс мені букет фіалок, а тому, що я дізналася, що він вивчає право, а потім збирається працювати у фірмі свого батька. Це були пристойні перспективи…
Він, напевно, справді був закоханий у мою Анну, коли погодився виховувати двох не своїх дітей.
– Анно, так Андрій “допоможе” з аліментами Дмитра?
– Так, ми над цим працюємо, – посміхнувся Андрій.
Весілля ще не відбулося, хоча Анна вже подарувала Андрію своїх рідненьких двох дітей – Юлечку та Миколку. На щастя, Андрій справді працює в офісі свого батька. І, можливо, з часом я стану гордою тещею юриста з власним офісом.
Сусіди не перестають дивуватися “щастю” моєї дочки, бо як то так відхватила такого завидного кавалера, ще й з двома дітьми її взяв. А також вони вже купили план і починають будівництво свого великого будинку.
І взагалі наявність юриста в сім’ї – велика перевага. Андрій дійсно “витягнув” з Дмитра кращі аліменти. Також Анна незабаром закінчить навчання і зможе працювати. Можливо, ми нарешті зможемо зажити щасливою родиною…