У мене троє дітей погодок, а свекруха і мама не розуміють, як мені їхня допомога потрібна! Живуть своїм життям, хоча обом за пʼятдесят.
Зібралися вони на йогу в Карпати на два тижні, а мене попросили за квітами і котами-собаками подивитися. А я відмовила, все у мене добре в житті і без них
Розповім вам свою історію, а ви вже визначитеся, на чиєму боці.
Ми з Ромою одружилися пʼять років тому. До цього їздили на заробітки і купили самі собі квартиру, коли повернулися – в нашому ж місті, не далеко від наших мам.
Справа в тому, що вони обидві про це просили. Так вийшло, що і в чоловіка, і у мене – лише мами. Мій тато полинув на небо 10 років тому, а свекруха давно розлучилася з чоловіком.
Я у своїх батьків одна дитина, і Рома також єдиний син у свекрухи, хоча має брата по батькові.
Так рідко буває, але в нашому випадку вийшло саме так – наші мами стали кращими подружками. І ми, треба сказати, справді і щиро цьому раділи.
Але якось вони за своїм спілкуванням і спільними інтересами стали забувати про нас. Обидві ще на роботі, а після – в театри, кіно, на йогу і так далі.
Я тільки зітхала, коли бачила, як моїм подругам, що вийшли заміж і стали мамами, допомагають їхні батьки і мами зокрема. Це був на жаль не наш випадок.
У нас же з Романом одне за одним народилося троє дітей-погодок, і допомога аж ніяк не завадила би.
Та наші мами вирішили, що їм ще рано ставати бабусями і приділяти час онукам. Ні, ну раз на кілька тижнів вони заходять побачитись з нами і онуками, збираємося разом на свята, але не більше.
Тому я швидко зрозуміла, що ми з чоловіком маємо розраховувати лиш на себе.
Довелося мені рано, коли молодшому був рік, вийти на роботу, але зарплата у мене така, що я можу дозволити собі няню за пів зарплати – це 20 тисяч гривень на місяць, а решту грошей витрачаю на себе і дітей.
На комунальні, їжу і відпочинок заробляє чоловік. Ось так ми і справляємося.
Отже, як я вже сказала, у мене троє дітей погодок, а свекруха і мама не розуміють, як мені їхня допомога була свого часу потрібна!
Живуть наші мами своїм життям, хоча обом за пʼятдесят. Ну та на здоров’я.
Але ось наступного тижня зібралися вони на йогу в Карпати обидві їхати на два тижні, а мене попросили за квітами і котами-собаками подивитися. Бо у мами кішка, а у свекрухи песик.
А я відмовила, хоч вони і надулись обидві на мене. Я сказала, хай сусідів попросять чи ще там когось, а у мене все добре в житті і без них. Як там кажуть: що посієш – те й пожнеш, чи не так?
З повагою, Олена К., м. Бровари
Фото – авторське.