Пізньої ночі у серпні 1939 року начальника особливого відділу одного з підрозділів Червоної армії в районі боїв на річці Халхін-Гол Колпашникова було викликано у розташування монгольської кавалерійської частини. Як виявилось, у монголів трапилася надзвичайна подія.
У сутінках вартові помітивши два силуети на спуску з гребеня гори, зробили попередження, потім, упевнені, що це японські розвідники, відкрили стрілянину на враження.
Яке ж було їхнє здивування, коли “японські розвідники” виявилися … величезними мавпами.
Діставшись на броньовику до місця події і на світанку розглянувши тіла “порушників”, Колпашников “відчув якусь незручність, адвже вбиті виявились не ворогами, а істотами дивного вигляду”.
Звичайно, – згадував Колпашников, – тоді я не чув про “снігову людину”, і не стверджую, що це були саме “снігові люди”. Але мені було відомо, що в тогочасній Монгольській республіці немає і не може бути людиноподібних мавп, і я тоді задумався, як і інші товариші, над питанням: хто ж це?
Старий монгол із місцевих жителів, якого привели монгольські військові перекладачі, пояснив, що це – “дикі гірські люди”, що водяться в цих краях. Але через місцеві забобони старий не наближався близько.
Ковпашников досить докладно описав “мавп”. Істоти були людського зросту. Тіло вкрите рудо-бурою шерстю, причому нерівномірно, подекуди дещо густіше, подекуди ж проступала шкіра. Запам’яталося густе спадаюче волосся на лобі і бровах. Обличчя було схоже на “грубе людське обличчя”.
Що ж могло залучити снігових людей до району річки Халхін-Гол? Я виділив би 3 обставини.
1. Північний схід є одним із трьох районів Монголії, де зафіксовані зустрічі зі сніговою людиною.
2. У ті дні стояла спека 40 – 45 градусів Цельсія, над районом боїв тримався сильний запах, що могло привабити стародавніх “збирачів”.
3. Під час інтенсивних боїв на Халхін-Голі пильність вартових була високою, у тому числі у темний час доби.
Але як сказав класик: “втраченої миті тобі не поверне і вічність”. Коли 1958 року СРСР організував масштабну експедицію за сніговою людиною на Памір, яку багато вчених критикували за її складність, пов’язану з найскладнішим рельєфом місцевості, Г.П. Ковпашников, який особисто оглядав снігових людей 20 років перед цим у Монголії, працював начальником дільниці московського Вагоноремонтного заводу.
Він зміг ще раз викласти свої спогади, але ні фотографій, ні будь-яких матеріальних свідчень особисто баченого ним до справи долучити було вже неможливо.
Друзі, наша команда створила чудовий проект і нам життєво необхідна ваша підтримка: будь ласка, підпишіться на канал у телеграмі і ви зможете насолодитися зокрема цікавими статтями, які пубілкуватимуться лише там.
Не лякайтеся, підписників ще зовсім мало, ми віримо, що зможемо створити свою велику команду поціновувачів цікавого і прекрасного. Цінуємо кожного, окреме спасибі всім, хто підпишеться!