– Ти подякуй, що я дозволила сину тебе в його квартирі прийняти. Теж мені, зірка знайшлася, – сказала я в очі цій Галині.
І мені і краплі не соромно. Але якби там не було, я змирилася з вибором Мирона, а ще більше розтанула, коли за рік часу “молоді” оголосили, що чекають дитину.
Для Мирона це перша дитина. Невістка ж моя вже сімнадцять років, як мама. Її дочка вже студентка і живе окрема, а виховувала її бабуся. Цю Діанку я жодного разу не бачила. Галя каже, що Діана багато вчиться і не має часу роз’їжджати по гостях.
Але щось мені підказує сьоме чуття, що не в часі тут справа, а в мамі, яка кинула дитя напризволяще, заради чоловічих штанів.
Я обурююся вибору сина не просто так. Ну як би ви реагували на таку різницю у віці? Моєму Миронку 29, ну а Галі вже сороківка стукнула.
Вона мене тішить, що заміжня ніколи не була, ну а дитина, бо так сталося.
Я не сумніваюся, що Галя тих кавалерів мала, а мала, а тепер і мого сина підчепила, сама не знаю чим. Вона не видна і смаку ніякого в одязі немає.
Не скажу, що мій Мирон ідеал чоловіка, але міг знайти собі кращу. Все ж таки і вік позволяв і наявність моєї квартири чого тільки вартує.
Я цю квартиру відразу на сина переписала, він у мене єдина дитина. І хоча подружки рекомендували її здавати в оренду і гроші заробляти, я зробила по-своєму.
Мирон працює, не заробляє пристойно, але навіть мені інколи грошенят підкине. Тому, не жаліюся я.
Галя правда, господарська жінка. Вона і чистоту в домі тримає і їсти вміє зварити. Щодо цього нічого не скажу.
Єдине, мучить мене, що вона так дитину лишила. Як її материнське серце тільки витримує.
Але якби там не було, ми добре спілкувалися, поки син з невісткою не призналися, що в них буде дівчинка.
А мені ще перед цим десь тиждень снився сон. Ніби моя мама, якої вже з нами немає, син якраз в її квартирі живе, просить, щоб Мирон назвав донечку в її честь. Маму звали Міля, по сучасному це Емілія. Як на мене, то дуже гарне ім’я.
Але невістка вперлася, що вони самі будуть вибирати ім’я, і точно не людини, яка вже на іншому світі.
Каже Галя, що це погана прикмета.
– Ну яка погана, Галю? Та моя мама яке життя прожила. Тобі й не снилося.
Син мовчить, наче води у рот набрав.
Я все ж таки надіюсь, що ще за тих пару місяців до них дійде, що дівчинку потрібно назвати Емілія.
Інакше, я вже сказала Галі, що дитя в цій квартирі не дозволю прописати.
Щось тут все дуже мутно. Я все ж таки мушу вивести цю Галю на чисту воду.
Не подобається мені ця історія. Дуже не подобається.
Автор – Карамелька