Цього року невістка з сином, на диво, мене запросили на лінійку. Мій онук в перший клас пішов. Я ж не з пустими руками приїхала, ланцюжок з підвіскою подарувала. Але як тільки урочиста частина закінчилася, невістка сказала мені “до побачення”. – Давайте, щось купимо в магазині і відсвяткуємо цю подію!. – Та як виявилося, вони кафе замовили – “тільки для молоді”. Додому їхала сама не своя.
Живемо ми з чоловіком вже багато років самі – без дітей. Хоч і виховали ми двоє гарних дітей, дочку Зоряну і сина Василя.
Зоряна наша першою стала на рушничок щастя, і пішла жити окремо від нас до чоловіка, живе вона у Львові виховує вже дорослу дочку.
Наша внучка цього року закінчила університет, вона у нас гуманітарій. Вже достатньо добре заробляє собі на життя. Це наша з чоловіком гордість, ми постійно, чим можемо, тим і допомагаємо їй.
Тай син вже років з десять, як одружився. Виховує єдиного сина Денисика, який цього року піде у перший клас.
Невістка із сином живуть на нашій з чоловіком квартирі, яку ми їм залишили, а самі переїхали в батьківську хату в село жити. До сільського життя ми звичні адже майже кожні вихідні, багато років, їздили підтримувати наших батьків.
Цими вихідними зателефонувала мені невістка і запросила мене на перший дзвоник до Дениска.
Я дуже зраділа, мені було приємно отримати від них таке запрошення. А то самі знаєте, син більше за невісткою тягнеться, а про маму то зовсім забув. Чого не можу сказати про дочку, та дня такого нема, щоб не зателефонувала і не спитала, як у нас справи?
До цього дня я готувалась довго, думала, як привітати дітей з першокласником. Прикупила собі навіть нову гарну вишиванку, купила внуку подарунок.
Мій внук пішов не в звичайну школу, а у гімназію. Сама урочиста частина на лінійці була дуже гарна, діти розказували вірші, співали, танцювали.
Задоволення я отримала ну дуже багато. Та після лінійки невістка заявила мені, що, все, я можу їхати додому. І це після того, як я їх привітала немалими коштами з першачком і внуку цінний подарунок купила – срібний ланцюжок з підвіскою.
Син ще мені говорить: “Мамо, я вас до маршрутки вашої підвезу”.
Я запропонувала, можливо, давайте щось купимо і підемо додому трохи відсвяткуємо.
А невістка мені: “Ми замовили кафе, але тільки для нас – молоді. Запросили туди своїх друзів”.
А я вже застара виявляється до кафе.
Додому я приїхала розлючена, коли розповіла чоловіку, то він сказав, що краще б я і зовсім до них не їхала.
Що за молодь зараз пішла не вихована? Ніякої поваги до батьків не мають.
Ось скажіть мені, люди добрі, чи захочу я таким дітям ще чимось допомогти?
Автор – Успішна Емма