Мій двоюрідний брат вважає, що я його позбавила спадку, адже насправді його мама (моя тітка) записала все не на нього, рідного сина, а на мене, свою племінницю. Олег заявив, що просто так все це не залишить, і що він доведе, що я обманним шляхом отримала будинок.
Мені дуже неприємна ця ситуація, адже насправді я до останнього відмовлялася від цієї спадщини, але тітка, яку я доглядала до самого кінця, вирішила мені віддячити за це, і склала заповіт, в якому зазначалася лише я.
Тітка Анна, яку ми називали Нуся, була молодшою маминою сестрою. Мами моєї, на жаль, дуже рано не стало, мені ще і 20-ти років не було. Тітка відразу взялася мене доглядати. Сама вона тоді ще не була заміжньою.
Через рік Нуся вийшла заміж, її чоловік був трохи старшим за неї, але мав великий будинок, в який забрав тітку. Невдовзі у них народився син, Олег.
Я на той час вже була студенткою, вчилася, працювала, квартиру знімала. До тітки Нусі я приїжджала не часто, бо у неї почалося своє життя, а у мене своє.
Потім і я вийшла заміж, народила дитину, і була поглинута своїми клопотами. Але тітку Нусю я не забувала, бо відколи не стало моєї мами, я вважала її мамою.
Ми з чоловіком частенько приїжджали до неї, щоб допомогти по господарству, особливо після того, як вона залишилася одна. Чоловіка тітки рано не стало. А син Олег як закінчив школу, так поїхав у столицю і додому не приїжджав зовсім.
Він одружився з своєю одногрупницею. Марина його в село до свекрухи їздити не любила. А коли зрідка і приїжджала, то показувала, яка вона пані, і як їй все не подобається. Тітка моя після їхніх таких візитів плакалася мені в слухавку, що вона вже й не знає, як їм вгодити.
Тітка Нуся завжди намагалася невістці догодити, але тій все було не так. Вона відмовлялася пити не тільки молоко, а навіть воду, бо казала, що їй смердить.
Було відчуття, що дівчина виросла в якійсь знатній родині, хоча насправді її батьки були звичайними людьми. Жили вони приблизно так само, як і тітка Нуся.
З часом мій двоюрідний брат взагалі перестав з’являтися у мами. До батьків дружини він їздив, а про свою матір зовсім забув. Тітка через це дуже переживала, але що вона могла зробити.
Я на правах старшої сестри намагалася поговорити з братом, переконати його, що не можна так з мамою поводитися, але він мене наче не чув, казав, щоб я не втручалася не в свою справу. Мені було важко говорити з Олегом, адже він мені в сини годився, а говорив зі мною дуже зверхньо.
Залишити одну свою тітку Нусю я не могла, особливо коли вона настільки захворіла, що злягла. Мій чоловік вирішив, що тітку ми забираємо до себе. Я намагалася зв’язатися з братом, але слухавку брала його дружина і кликати нікого не хотіла. Одного разу взагалі заявила, що їй байдуже до того, що свекруха хворіє. Олегу теж ніколи, тому не потрібно їм дзвонити. Грошей хочете? Ні, отже, не дзвоніть.
А нам нічого не було потрібно. Я просто хотіла, щоб мати могла попрощатися з сином. Але не вийшло…
З’явився Олег на поминки, і відразу заговорив про спадщину. Дружина його ходила ділова по дому і перебирала речі, які вони забирають, а які залишають. І вимагала від мене ключі від дому.
Тут прийшла сусідка, попросила дівчину покласти все на місце і сказала, що не думала вона, що в таку годину розмовлятиме на цю тему, але бачить, що доведеться.
Жінка витягла із сумки заповіт у якому було написано, що я є спадкоємицею тіткиного статку. Брат із дружиною були дуже обурені. Відразу заявили, що просто так це не залишать.
Тут підключилася ще одна сусідка і сказала, що вони втрьох були у нотаріуса, бо покійна розуміла, що син через суд усе вирішуватиметься.
Олег жодного разу свою хвору маму не відвідав, про яку спадщину може бути мова. Невістка потай намагалася забрати цінні речі. Я не зупиняла її.
У цей будинок ми переїхали після сороковин, а в свою квартиру пустили квартирантів. Але брат досі не заспокоївся.
Прикро, що бувають такі люди, які забувають про свої обов’язки, і пам’ятають лише про свої права.