Теща чомусь переконана, що я повинен допомагати їй по господарству. Вона мешкає у селі, живе зараз сама. Але у мене вистачає власних клопотів. Щоб моя сім’я ні в чому не знала нужди, я регулярно їжджу на заробітки за кордон. Працюю там по декілька місяців. Повертаючись додому, хочу провести час з сім’єю, дружиною, а не виконувати нескінченні завдання від її матері.
Ніна Василівна має великий будинок. Він вже досить старий і постійно потребує якогось ремонту. Крім того, ще є чимала земельна ділянка, самостійно обробити яку, жінка теж не в силі.
Ми з дружиною вже не раз просили Ніну Василівну продати своє житло в селі та нарешті наважитись на переїзд у місто, де, за вторговані кошти, вона зможе придбати собі однокімнатну квартиру. Але та навідріз відмовляється. Каже, що все життя прожила у цьому домі й саме там планує доживати віку.
Теща постійно нам телефонує і вчергове кличе до себе, для виконання роботи. Ми ніколи не відмовляли й завжди приїжджали на кілька тижнів, щоб все поробити. Моя дружина Людмила не єдина дитина в сім’ї. У неї ще є молодший брат Андрій, який зараз навчається в університеті. Він часто навідується до матері, але Ніна Василівна не заставляє його до роботи. Впевнена, що зараз син повинен усі сили та увагу сконцентрувати на навчанні. Та в нас з дружиною теж є власне життя і безліч обов’язків. Ми обоє працюємо, а замість відпочинку їдемо в село допомагати. Але теща вважає це нормою.
Ні разу не бачив Андрія на городі чи за хатніми справами. Навіть коли він вдома, Ніна Василівна телефонує до нас. Зате консервацію та овочі бере у матері регулярно.
Я вчергове повернувся з-за кордону і вже наступного дня пролунав дзвінок від тещі. Вона знову має завдання для мене. Цього разу треба підрихтувати паркан. Я приїхав виснажений від щоденної праці на заводі й хочу трохи набратись сил, тому цього разу їй відмовив. Краще поїду із сім’єю на море і відпочину, як слід. А в неї є син, то хай їй і допомагає.