На півдні Франції, за 40 кілометрів від міста Каркассон, загубилося маленьке село Ренн-ле-Шато. За даними на цей час, у ній проживало лише 80 осіб. І чи не всі вони здавали житло в оренду, адже Ренн-ле-Шато користувалася (і користується) великою популярністю у туристів. І дякувати за це треба Беранже Соньєру, парафіяльному священику, який затіяв наприкінці XIX століття реставрацію місцевої напіврозваленої церкви. Те, що він знайшов у ході відновлювальних робіт, розбурхує уми людства ось уже понад 100 років…
Сільський затворник
Влітку 1885 року в Ренн-ле-Шато з’явився новий парафіяльний священик, 33-річний Беранже Соньєр. Атлетичної статури, сповнений сил і здоров’я, він справляв враження людини серйозної що знає собі ціну. До цього він викладав у семінарії Нарбонни, але через прихильність до ідей монархізму його перевели в Ренн-ле-Шато — забуте богом село, все населення якого становило 200 чоловік.
Нове призначення боляче вдарило по амбіціях Соньєра. Він справно виконував свої обов’язки священика, але цурався місцевого суспільства, віддаючи перевагу самотності. Компанію йому складали лише абат Анрі Буде, священик із сусіднього села, місцевий краєзнавець, та Марі Денарно, яку Соньєр взяв у будинок як прислугу, коли їй було 18 років. Щодо можливого зв’язку кюре з гарною селянкою ходило безліч слухів. Самі вони завжди були вищими за плітки і не вважали за потрібне коментувати своє проживання під одним дахом. Але, забігаючи наперед, варто сказати, що цей дивний союз протримався аж до смерті Соньєра.
А поки що молодий кюре був зайнятий тим, що багато читав, удосконалював знання латині, вивчав давньогрецьку і навіть взявся за іврит. Оскільки платня його була мізерною, він ходив на полювання і риболовлю, добуючи собі їжу, та й взагалі багато гуляв околицями. Благо в Ренн-ле-Шато було на що поглянути, адже колись на її місці була столиця вестготів.
Несподівана знахідка
Життя Соньєра й надалі протікало б розмірено і спокійно, якби він не задумав відреставрувати стару церкву Марії Магдалини, побудовану ще 1059 року на стародавній вестготській основі. Напівзруйнований храм перебував майже в безнадійному стані: він будь-якої миті загрожував обвалитися, але це не зупинило діяльного кюре. Отримавши дозвіл єпископа Каркассона та фінансову допомогу з боку своїх парафіян, 1891-го Соньєр приступив до ремонту церкви.
У ході робіт йому довелося перенести на інше місце вівтарний камінь, який лежав на двох колонах, що залишилися від епохи вестготів. Одна з них, на подив кюре, виявилася порожнистою! Усередині він знайшов чотири запечатані дерев’яні люльки. Розкривши їх, Соньєр виявив чотири манускрипти, позначені різними датами з XIII по XVIII століття.
Три перші документи стосувалися генеалогії, а ось четвертий… Це був аркуш пергаменту, списаний з обох боків і містив уривки з Нового Завіту латинською мовою. На одному боці документа слова були написані без прогалин і зайвими літерами. Рядки на другому розташовувалися хаотично, а над деякими літерами були надписані ще й додаткові. Все це скидалося на шифрограму. Взяті всі разом додаткові літери після кількох безуспішних спроб розшифрування склалися в досить-таки зв’язну фразу: «Дагоберту II королю і Сіону належить цей скарб, і він є смерть».
Той самий метод, застосований до першого тексту, не спрацював: хоч як Соньєр намагався, у нього виходило якесь безглуздя, в якому перепліталися слова «пастушка», «Пуссен», «Тенірс», «кінь», «демон». .
Поїздка до Парижа
Емма Кальве
Здогадуючись про важливість своєї знахідки, Соньєр відвіз документи, знявши з них копії, єпископу Каркассона. А той негайно забезпечив його грошима і відправив до Парижа показати пергамент деяким довіреним особам, серед яких були директор семінарії абат Б’єль і його кузен Еміль Оффе. Останній, незважаючи на молодість, вже зарекомендував себе як досвідчений експерт у галузі мовознавства, тайнопису та палеографії.
Не обійшло його стороною і модне на той час захоплення окультизмом. Завдяки своїм зв’язкам Оффе мав доступ до таємного гуртка для обраних, у якому перебували такі відомі особи, як поет Стефан Малларме, письменник Моріс Метерлінк та композитор Клод Дебюссі. Але головною жрицею гуртка була популярна співачка Емма Кальве, з якою Соньєр зійшовся дуже близько.
Протягом трьох тижнів, проведених у столиці, Соньєр розвинув бурхливу діяльність. Опікуваний абатом і його двоюрідним братом, він зустрівся з цілим рядом церковних ієрархів і представників вищого паризького світу, які виявили великий інтерес до його знахідки. Про що він з ними розмовляв, залишилося таємницею, але безперечно одне: скрізь сільського священика було прийнято як бажаного гостя.
Соньєр також відвідав Лувр, після чого замовив копії трьох полотен: портрет папи Целестина V, «Спокуса святого Антонія» Давида Тенірса та «Аркадські пастухи» Нікола Пуссена. Імена цих художників, як пам’ятаєте, згадувалися в нерозгаданому тексті пергаменту. Можливо, він сподівався знайти на картинах ключ до шифру. Або… знайшов?
Ходили чутки, ніби Емма Кальве та Беранже Соньєр стали коханцями. Принаймні співачка регулярно відвідувала кюре в Ренн-ле-Шато протягом кількох років.
Дивні чудасії
У Ренн-ле-Шато Беранже повернувся іншою людиною. Від колишнього самітника не залишилося і сліду! Соньєр раптом почав листуватися з якимись невідомими адресатами по всій Європі і в результаті зібрав солідну колекцію марок. Для її поповнення він витрачав суми, що набагато перевищують його скромну платню сільського кюре.
Більше того, починаючи з 1896 він витратив величезні кошти. Багато мільйонів франків пішли на будівництво дороги та водопроводу в селі, оранжереї з екзотичними рослинами, спорудження вежі Магда-ла на вершині гори та розкішної вілли Віфанія, в якій, до речі, кюре так і не довелося пожити. Крім того, він дарував щедрі подарунки своїм парафіянам і влаштовував для них банкети. Соньєр купував рідкісні китайські штучки, дорогі тканини, античні витвори мистецтва. Він зібрав цілу бібліотеку, кожна книга в якій могла б зацікавити найдосвідченішого бібліофіла.
Зрозуміло, не забув Беранже і про реставрацію церкви Марії Магдалини, яка після завершення робіт набула досить дивного вигляду. На її порталі з’явився загадковий напис: «Місце це жахливе». А перед входом до церкви Соньєр розпорядився встановити статую Асмодея — князя демонів і хранителя секретів і скарбів. Змінилося і внутрішнє оздоблення стародавнього храму: на стінах з’явилися дошки із зображеннями, що не відповідали канонам католицизму. Але найвищі церковні ієрархи заплющили на це очі…
Та й взагалі дива Соньєра дивували далеко не всіх. Співачка Емма Кальве, держсекретар Франції у справах культури, ерцгерцог Йоганн фон Габсбург — двоюрідний брат австрійського імператора, які відвідали сільського священика в Ренн-ле-Шато, судячи з усього, поставилися до них більш ніж серйозно. А ерцгерцог навіть перерахував щодо Беранже значну суму грошей.
Мадонна священика
Місцеві жителі прозвали Марію Денарно «Мадонною священика», підозрюючи, що вони були більшими, ніж просто друзі. Передбачається, що їй відомі всі секрети Соньєра. Після смерті свого господаря Денарно тихо і скромно жила на віллі, доглядала оранжерею і займалася благодійністю: Беранже залишив їй чималу спадщину. Але після Другої світової війни у Франції було проведено грошову реформу. Для обміну старих франків нові вимагалося пред’явити докази законності доходів. Марія гроші обмінювати не стала, вважаючи за краще зберегти таємницю Соньєра. За словами сусідів, вона спалила на багатті цілу купу банкнот, що вийшли із обігу…
Таємниці сільського кюре
17 січня 1917 року 65-річного Соньєра вихопив апоплексичний удар, хоча напередодні він виглядав повним сил і здоров’я. Але дивним було навіть не це, а те, що ще 12 січня Марія Денарно замовила… труну для свого господаря.
До вмираючого для сповіді та відпущення гріхів запросили священика із сусіднього села. Про те, що трапилося далі, відомості різняться. Одні джерела говорять, ніби, тільки-но кюре увійшов до кімнати Соньєра, як тут же вискочив назад, інші стверджують, що він провів там довгий час. Але результат у будь-якому разі був один: в останньому причасті, а значить, і відпущення гріхів Беранже було відмовлено.
Він помер 22 січня. Його труп, одягнений у розкішний одяг, прикрашений червоними шнурами та пензлями, посадили у крісло і виставили у вежі Магдала. Попрощатися з покійним прийшли не лише місцеві жителі, а й якісь приїжджі, які невідомі…
Про джерело нечуваного багатства Беранже Соньєра можна лише здогадуватися. Згідно з найпоширенішою версією, сільський кюре знайшов скарб, що належав «Даго-берту II королю та Сіону». Щоб зрозуміти зміст цієї фрази, доведеться глибоко пірнути в історію.
Сіоном називався один із пагорбів у Єрусалимі, на якому було збудовано храм, зруйнований у 70 році римлянами. Його велична основа збереглася до наших днів і відома як Стіна Плачу. Храм був не лише головною святинею іудеїв, а й державною скарбницею та сховищем важливих документів. Зрозуміло, і те й інше було вивезено до Риму. Останній, у свою чергу, теж не уникнув пограбування: у 410 році вестготи повністю обчистили його. Згодом вони створили свою державу, столиця якої була саме в Ренн-ле-Шато. Але невблаганні жорна історії перемололи і їх.
На початку VI століття вестготів, разом із усіма скарбами, завоювали франки. Правити їх колишніми володіннями стали Меровінги, одним із найяскравіших представників яких був саме Дагоберт II. Згідно з однією з легенд, він сховав свою скарбницю, вирушаючи в черговий похід, і загинув, забравши таємницю скарбу в могилу.
Можливо, скарбницю цього короля, що включає і скарби Сіону, і знайшов Соньєр. Тобто це були і матеріальні, і духовні цінності, що пояснює палкий інтерес високопоставлених осіб до сільського кюре та проливає світло на поблажливе ставлення Ватикану до всіх його чудасій.
Не виключено також, що Беранже виявив документи, що містили відомості про нащадків Меровінгів, які мали право претендувати на корону Франції, і зумів їх вигідно продати або використав для отримання численних дарунків від впливових осіб. Втім, з тим же успіхом він міг знайти і скарби тамплієрів, чий останній оплот — замок Монсегюр, що стоїть у руїнах, — знаходився всього в опівдні верхової їзди від Ренн-ле-Шато.
Що й казати, в історії Беранже Соньєра багато білих плям. Чи вдасться колись розгадати його загадку? Невідомо. Але мисливців вистачає. Недарма всіх, хто приїжджає в Ренн-ле-Шато, зустрічає табличка, яка попереджає, що вести пошук скарбів у районі суворо заборонено!
Володіння Тамплієрів
Ренн-ле-Шато розташована на півдні Франції – в історичній місцевості Лангедок. Сім століть тому саме в цих краях розігралася трагедія під назвою «Альбігойські війни», під час якої полчища хрестоносців протягом багатьох років грабували, палили та спустошували багатий і квітучий край під виглядом боротьби з єретиками.
Але інші німі свідки тих часів примудрилися зберегтися до наших днів: неподалік Ренн-ле-Ша-то, на пагорбі Безу, і зараз можна побачити руїни середньовічної фортеці, що колись належала тамплієрам. А на іншому пагорбі височіють останки стін та веж замку Бертрана де Бланшфора, четвертого великого магістра ордена лицарів Храму.
Улюбленець Ватикану
Духовна влада крізь пальці дивилася на діяльність Соньєра. Запитання до священика, який живе явно не за разоблені кошти, виникли лише одного разу у нового єпископа Каркассона. Він вимагав у священика звіту про джерело його багатства, але той відмовився говорити про це. Тоді єпископ звинуватив його у спекуляції предметами культу та усунув з посади. Беранже відповів тим, що подав апеляцію до Ватикану, і негайно був відновлений у колишньому званні…