– Та чим я тобі допоможу, Надю? Я ж сама, без чоловіка, як і ти. Ну пару тисяч я дам, бо ж треба по-людськи провести Сергія твого в останню путь, – сказала я рідній сестрі, яка втратила єдиного сина.
Сергію навіть сорок не було. Сім’ї в нього не було. Якось не склалась його доля. Друзі, гульки. Так і життя покотилося на дно. Надя хотіла його вберегти, але без чоловіка це їй не вдалося.
Чоловік Наді покинув її з сином на руках, коли тому й чотирьох років не було. Він злякався того, що хлопчик хворобливим був.
Ось без чоловічої підтримки і виріс Сергій тим, ким виріс.
Але що вже зараз говорити, як немає його серед нас.
Я ж живу в цьому ж селі, що і Надя.
Ми обидві залишилися самотніми в своїх домівках.
Після того, як не стало мого чоловіка я стала дуже економна. В мене є син і дочка, які допомагають мені як продуктами так і фінансово. Я стараюся не тратити, а відкладаю на старість.
В шафі в мене вже наскладалася чималенька сума.
Мені зараз дуже соромно і якби я могла, то б виправила цю ситуацію.
Річ в тім, що сестра дуже бідно живе. Вона мене просила позичити чи просто допомогти з грошима в таку важку хвилину. Але я не змогла відірвати від себе більше ніж пару тисяч.
Я знала, що їй допоможуть мої діти, тому вчинила саме так. Якби ж я знала, що вся ця скупість вилізе мені боком.
Як я і казала, мої діти допомогли фінансово і не тільки.
– Мамо, як ти могла відмовити сестрі в такій справі? Це ж не красиво. До того ж, в тебе є гроші і ми це знаємо.
– Так, є, але я також повинна мати якусь фінансову подушку. Може я відкладаю і на свій “чорний день”, – відповіла я, а по спині пробіг холодок.
– Що ти верзеш, Зосю?, – сказала я сама собі.
Я не знаю чому я така. В дитинстві ми жили бідно, рахували кожну копійку. Ось я і не хотіла тратити свої гроші, бо так мене витесало життя.
Але вже за пару тижнів після прощання я була сама не своя.
Мені постійно в хаті відчувався якийсь шорох.
Я просила дочку забрати мене до себе, але дочка сказала, щоб я не видумувала і взагалі, в них для мене немає місця, бо квартира двокімнатна.
– Мамо, ти ще не в тому віці, щоб до когось з дітей проситися. В нас своє життя, в тебе своє. Вже як прийдеться, то щось будемо думати. Ну а зараз, ґаздуй собі в селі, і знай, що ми з братом завжди тобі допоможемо.
Але що ще гірше, я з кожним днем все гірше і гірше почуваюся. Я боюсь, що цей “чорний день” таки я собі накаркала. Я вже казала Наді, що якщо їй щось потрібно, то я її виручу і навіть гроші дам. Але Надя каже, що їй вже не потрібно.
Я в церкві кожного разу молюся за Сергія і ставлю свічку, щоб дав мені спокій і не приходив до мене. А ще, щоб я була здорова.
Я впевнена, що якби я відразу виручила сестру з тими грошима, то б не було у мене цих неприємних ситуацій.
Як мені ще відкупитися у сестри і племінника? Мені здається, що Надя на мене ображена, але цього не показує…
Автор – Карамелька