Я сиділа в своїй кімнаті і дивилась по телевізору улюблену передачу, як в квартиру увійшов онук, якому одинадцять років. Він ходить в музичну школу на скрипку. Батьки йому купили такий дорогий інструмент, і ось вже пішов другий рік його навчання.
– Я більше не піду! Не хочу! Це дуже важко. Краще запишіть мене на малювання, – почав нити Олексійко.
Син з невісткою були в своїй кімнаті, і давай розпитувати сина що й до чого, бо йшов на заняття в гарному настрої, а повернувся в не дуже.
Ясна річ, що я також хотіла висказати свою думку і зі своєї кімнати, не підіймаючись з дивану, почала повчати, як онука, так і його батьків.
– О, придумав. Що це за вибрики такі. Хочу йду, хочу не йду! Треба, синок, треба!, – пояснювала я, а з кімнати сина у відповідь почула: “Назаре, закрий двері, бо сил вже немає…”
Двері рипнули і я зрозуміла, що від мене в цій квартирі не потребують порад. Так образливо стало. То як їсти їм приготувати, то прошу дуже, всі так дякують, а як пораду дати, як дитину виховувати, то вже мені рота затуляють.
Я образилася і зробила все, щоб діти це побачили і попросили в мене пробачення. Я старша і краще знаю, що для дітей краще.
Та їм дай волю і ті діти нічого робити не будуть, лиш з телефоном в руках сидітимуть. Я ж не такої долі Олексійку хочу. Він розумний хлопчина, але його потрібно трішки підпихати, а не йти в нього на поводу.
Але ви знаєте, син замість того, щоб попросити в мами вибачення сказав, що в них своя сім’я, мама, тато і вони самі з дружиною розберуться з сином і чи буде він ходити на заняття по музиці чи ні.
– Тебе ніхто не питав! Не влізай в розмову і не перебивай нас, батьків, коли ми говоримо з сином. Ти в цій розмові зайва. Невже ти цього не розумієш?
Ох і сказав син. Я три дні їм нічого не готувала, щоб провчити. Вони і суші замовляли і піцу.
Я думаю, що оцінили вони мою роботу, і більше в нас такого не повториться.
Чомусь невістка думає, що вона всі розуми поїла і сама знає що і як правильно. Але це не так, бо старші знають краще, бо життя прожили…
Ну хіба ні?
Автор – Карамелька