Син у своєму розлученні винить мене. А я богу духу не винна. Та я в них після весілля була разів з п’ять, бо живемо ми в різних містах.
– Я тебе стільки разів просив, приїдь, поговори з Марічкою, як жінка з жінкою. Поясни, що так жінки себе не поводять, що робота роботою, а сім’ю на задній план відкладати не можна.
Я ж не хотіла лізти в чужу сім’ю. Як в цьому випадку, так і в іншому, син би звинуватив мене. Як я зрозуміла, розлучення було в їх сім’ї неминучим. І ось сиджу, п’ю чай і ллю сльози.
Ще не було такого року, щоб мене син не привітав з днем народження. Дочекалася… Тільки чим завинила? Невже те, що я не лізла до молодих з порадами, і розлучило їх?
В нас з чоловіком два сини. Старший вже вдруге одружений. В першому шлюбі не було дітей, це, мабуть, і стало тим “каменем спотикання”.
Але другий шлюб, дякувати Богу, дуже вдалий. Невістка подарувала нам двійко онуків, в яких я душі не чую. Чоловік мій не довго любувався онуками, бо покинув цей світ, хоча ще міг жити і жити.
А ось з молодшим Павлом не все так просто.
Одружився і пішов у зяті він в іншу область.
Я до них часто не їздила, бо там і без мене повна хата людей. Окрім сватів там ще й бабуся жила. Я приїжджала на хрестини, і ювілеї. А частіше запрошувала молодих до себе.
Довго в декреті Марічка не сиділа, бо мали її підвищувати на роботі. Після цього вона і одягла на голову “корону”.
Почала керувати дома Павлом, а потім і батьки підключилися. Мій син не мав права й слова сказати, бо Марічка заробляла більше, і ніякий він не чоловік. Марічка собі і автівку купила і на відпочинки з дітьми їздила. Павлу ж казала, що він не заслужив, бо мало заробляє.
Ясна річ, що син мені дзвонив і жалівся.
– Приїдь, поговори з Марічкою. Я в цій хаті ніхто.
Таких дзвінків було декілька, але я не хотіла лізти в їх сім’ю, нехай самі розбираються, молоді, помиряться, а я потім винна буду.
Але не помирилися, бо дійшло все в них до розлучення.
Син повернувся в рідне місто. З дітьми бачиться не часто, бо не наїздишся.
Але найважче, що Павло у своєму розлученні винить мене.
– Якби ти поговорила з Марічкою, вона змінила б своє ставлення до мене.
І ось тепер я не знаю, чи правильно зробила, що залишилася стояти осторонь, коли в сина таке творилося в сім’ї?
Автор – Карамелька