Син мені і гривнею не допомагає, відколи з Ольгою зустрічається. Звісно, мені дуже образливо, бо я його виховувала, всю душу вкладала, а користає вона. Ось тому я й вирішила в неділю до них в гості приїхати. На порозі мене зустріла Оля, розмальована, як краля. А потім я побачила цю сумку, ціна якої мене неабияк зачепила. То мамі хліба з маслом купити Андрій не може, а такі гроші на вітер викинути – на раз-два. Але я вирішила не мовчати.
Мій син, Андрій, завжди був для мене найбільшим скарбом. Напевно, як і для кожної матері, дитина є найкраща. Виховувала його сама, вкладала в нього душу і все, що мала. Іноді навіть працювала на двох роботах тільки, щоб купити синові все що він захоче.
Коли ж Андрій виріс, змужнів то став моєю гордістю, моєю опорою. Але все змінилося, коли в його житті з’явилася Оля.
Олю я спочатку сприйняла добре. Вона здавалась приємною дівчиною, хоч і трішки самовпевненою. Через якийсь час Андрій вирішив переїхати до неї. Я була рада за нього, адже кожна мати мріє, щоб її син був щасливий. Але потім все пішло не так, як я сподівалася.
Минув вже майже рік, як вони живуть разом, а Андрій вже майже перестав зі мною спілкуватись. Рідко дзвонить, ще рідше приїздить, а про допомогу грошима я вже і не мрію.
І це вже зараз, а що буде далі мені навіть лячно думати і уявляти. Сама на пенсії ледь зводжу кінці з кінцями. А моя подруга Галина, її син Василь – зовсім інша справа. Хоча і не заробляє стільки, як Андрій, але завжди допомагає матері. Живе з нею, підтримує, і Галина може спокійно жити на старості.
Я не можу зрозуміти, як так сталося. Андрій завжди був відповідальним і турботливим, а тепер він витрачає майже всі гроші на Олю, тоді як я ледве зводжу кінці з кінцями.
Я відчуваю, що дівчина просто сідає йому на шию, користується його добротою і ресурсами, а він цього навіть не помічає. Але я навіть не могла собі уявити наскільки все погано.
В неділю вирішила я поїхати до Андрія, подивитися, як вони там живуть. Прийшла до них, а там мене зустрічає Оля, розмальована як акторка. І що мене вразило найбільше, це її нова сумочка. Запитала я в сина, скільки ж вона коштує, а він мені на вухо шепоче: “50 тисяч гривень”. Я ледь не стерпла! У мене найдорожча сумка всього 3 тисячі коштує, а тут такі гроші витрачають на якусь безробітну дівчину. І так мені прикро стало, словами не передати.
Що мені тепер робити? Чи має син допомагати своїй матері, коли вона цього потребує? Чи має він право витрачати такі величезні суми на подарунки для Олі, коли його рідна мати потребує підтримки? Важко на душі від цієї несправедливості, і я не знаю, як із цим боротися.
Автор – “АанГа”