Святвечір ми провели в сімейному колі, а ось вже на саме Різдво почали їздити по гостях. І ви знаєте, найбільше мене здивувала моя мама. Вона прекрасно знає, що я не даю дітям цукерки, але незважаючи ні на що, чуть не з порога почала їх пропонувати онукам. Я не хотіла зчиняти бурі при великій родині, але прийшлося. А потім ми поїхали до свекрів, де “вихованням” зайнявся мій свекор. Як я маю з ними поводитися, щоб всім було добре?
Кожна мама з татом мають своє бачення на виховання дітей. І це нормально. Але ні мої батьки, ні батьки Романа з нами не погоджуються. Саме тому кожен наш приїзд до них, закінчується бурею. Я не згодна зі свекрухою і матір’ю, і мені важко довести їм свою правоту.
Мої діти Мартуся – п’ять рочків і Матвійко – два рочки, для мене все. Я б зірку з неба для них дістала. Я намагаюся їх не балувати, але я б точно не допустила, щоб хтось їх образив, навіть якщо це “виховання”, як дехто каже.
Це дуже неприємно і я це особливо відчула на Різдвяні свята. Звісно, проводити час з родиною просто необхідно. Святвечір ми провели в сімейному колі, а вже наступного дня почали їздити в гості до рідних.
Найбільше мене хвилює мама, вона добре знає, що я не даю цукор своїм дітям. Вони досить активні і самі про цукерки й не згадують. І я не кажу їм про те, що цукор не є здоровим. Просто є так багато способів уникнути цього продукту. З фруктів, горіхів і із сухофруктів можна приготувати багато чого корисного і дуже смачного.
Але моя мама цього не робить, у неї повна миска кількох видів цукерок і вона з енергією та радістю пропонує їх своїм онукам і дивується, коли я це забороняю їсти.
Мені було соромно. Вона поставила мене в незручну ситуацію через те, що я на очах у всієї родини повинна була “говорити” з мамою і дітьми. Звичайно, я просила її не давати, але з іншого боку я відчувала, що я їх чогось позбавляю.
В схожому дусі минув візит і до свекрухи та свекра. Купа цукерок і я знову “погана мама”, яка своїм дітям нічого не дозволяє. Цього разу, однак, діти буяли більше, ніж зазвичай, і, почувши бурчання свекра, що я не маю права цього їм забороняти, і те, що він покаже їм справжню насолоду життя. Виявляється, для нього насолода життя, добре набите пузо солодощами і не тільки.
Я справді така погана мати для своїх дітей, бо не хочу щоб вони в своєму віці їли цукерки? І що поганого в моєму вихованні?
В мене просто немає бажання більше їздити, як до своїх батьків, так і до батьків Романа. Мене там завжди щось дратує. Але я не можу перестати бачитися з рідними, адже це все-таки родина.
Я б дуже хотіла, щоб ніхто не ліз у виховання моїх дітей. Я мати і я краще знаю, що їм корисніше. Роман, до речі, мене повністю в цьому підтримує.
А як би ви реагували на такі “заявочки” у вихованні власних дітей від бабусь і дідусів? І з якого віку ви почали давати дітям цукерки?