Святкували оце на вихідних з чоловіком 30 років спільного життя, син наш з невісткою й онуками-підлітками завітали. Але дуже вже мене засмутили!
Принесли свої оті модні суші, а до моїх страв, над якими тиждень стояла, майже не торкнулися, за 200 гривень, які кожному онуку дала, навіть не подякували. Просто прикро від усього цього.
А от ми з чоловіком з ностальгією згадуємо сімейні радянські традиції. Я навіть сіла й написала для себе про це, ось і з вами поділюся думками, цікаво почути вашу думку, згідні зі мною чи ні.
Сучасна молодь поступово забуває старі традиції, яких дотримувалися ми в союзі. От наприклад, укладання офіційного шлюбу у Союзі – логічне завершення романтичних відносин. Хлопець із дівчиною недовго зустрічалися і одразу розписувалися, щоб жити разом.
Молодь в часи нашої молодості побоювалася викликати осуд серед оточуючих. Придивлялися і притиралися один до одного вже законним чоловіком та дружиною.
До сімейних людей у суспільстві ставилися серйозніше, і це сприяло просуванню службовими сходами.
Поняття громадянського шлюбу тоді не існувало. А зараз молоді люди роками можуть жити під одним дахом, народжувати дітей, а розписуватися не поспішають.
До виховання підростаючого покоління раніше ставилися суворіше, я би сказала навіть, що з думкою дитини мало хто тоді взагалі рахувався, бо за неї все вирішували дорослі.
За будь-яку провину учня могли відчитати перед усією школою, не замислюючись про непередбачені наслідки такого виховного моменту.
А от зараз батьки намагаються спілкуватися з дітьми на рівних, цікавляться їхніми побажаннями та намагаються глянути на світ очима малюків – і це великий плюс. Але іноді забувають про елементарну повагу.
Авторитет дорослих та поважне ставлення до людей похилого віку значно знецінилися останнім часом. Це свідчить про проблеми у суспільстві не лише з вихованням дітей, а й зі взаєминами між громадянами.
За радянських часів дітей навчали поважати та слухатися старших. Дорослі могли користуватися своїм авторитетом у особистих цілях, обмежуючи свободу дій молоді. Натомість у присутності сторонніх підлітки не дозволяли собі розв’язно поводитись і нецензурно висловлюватись.
Шанобливе ставлення до літніх родичів та особливих людей виявлялося в тому, що молодим людям доводилося доглядати немічних батьків на шкоду своєму благополуччю та особистому життю.
Мало хто міг собі дозволити найняти раніше доглядальницю для людини з обмеженими можливостями, але в будинку для літніх людей виявлялися лише самотні бабусі та дідусі.
Вирішення житлових проблем відбувалося дуже складно. Багатьом молодим сім’ям доводилося жити з батьками в одній квартирі, тулитися у маленьких комуналках і роками стояти в черзі на окрему житлоплощу.
Самотнім хлопцям та дівчатам можна було розраховувати лише на гуртожиток, з нього й ми з чоловіком починали свого часу. Орендувати квартиру було неможливо, тому що приватне житло здавалося дуже рідко.
А от сімейні застілля з великою кількістю гостей раніше були частим явищем. Між родичами існував дуже близький зв’язок, і ми з ріднею й друзями, кумами збиралися гуртом на кожен урочистий захід.
Щоб накрити вдома щедрий стіл, господиням потрібно було готуватися заздалегідь і закуповувати продукти.
А ось зараз це завдання вирішується набагато простіше: замовили столик у кафе чи ресторані, запросили всіх рідних та друзів, відзначили – і розійшлися додому. От так і роблять син з невісткою й їхнє оточення.
Я вважаю, що у нашому радянському минулому можна знайти як хороше, і погане. Все негативне має бути для наступних поколінь наукою, а з позитивного їм треба брати приклад. Ось такі мої про все це думки. А як міркуєте ви?