Сьогодні, як ніколи, мені потрібна порада зі сторони читача.
З чоловіком ми побрались коли нам вже було далеко за двадцять. Так вийшло, що покликав мене коханий жити до себе в невістки.
– В мене мама сама залишається. Вона в мене дуже хороша, тому, не хвилюйся, жити ми будемо гарно!
Та незважаючи ні нащо, я з першого дня відчувала нелюбов до мене з боку свекрухи.
Вона постійно ревнувала Діму до мене. А коли в нас народився старший син, то постійно чіплялась до мене, що я задовго сплю, слухати про те, що в мене була неспокійна ніч, їй було нецікаво.
Згодом вона почала прививати моєму чоловіку, щоб він менше мені допомагав: “Навіть не думай, а то звикне і завжди так буде хотіти. Ти є хлоп і в тебе свої обов’язки”.
Допоки я не вийшла на роботу і сиділа у декретній відпустці, в нас постійно була фінансова криза, я завжди на всьому економила, про свої потреби я взагалі мовчу.
Так, іноді були моменти, що я збирала речі і верталась додому до батьків. Та Дмитро благав повернутись, обіцяв, що все зміниться, та вистачало його не на довгий час.
Сьогодні наш син вже дорослий хлопчина, йому одинадцять років. Він не знає, що таке любов і увага від тата, до цього часу чоловік не навчив його жодної чоловічої справи.
А сталось так, що мій чоловік почав частенько розслаблятись біля чарочки, причиною цього стану зі слів свекрухи, є я, адже я “каркаю”, і так стається.
Замість того, щоб мені допомогти чоловіка до тями привести, вона постійно виправдовує його переді мною.
Інколи в мене опускаються руки, в мене немає вже більше сил далі рухатись. Почуваю себе загнаною в пастку.
Вже не знаю, чи варто мені рятувати таку сім’ю?
Чи почати життя з нової сторінки? Адже не бачу розуміння від чоловіка, навіть не впевнена, що він зможе виправитись.
На нашому шлюбі давала клятву, що буду з ним поряд у радості і горі. Та життя стає поряд з ним нестерпним.
Як мені вчинити?
Автор – Успішна Емма