Я оплатила своїй літній сусідці комуналку, навіть не сподіваючись на те, що ці гроші до мене повернуться. Просто мені стало її шкода, і я вирішила зробити добру справу. Але я навіть не очікувала, що все може ще так обернутися.
У мене сталася нещодавно доволі дивна ситуація, яка пізніше ще отримала дуже несподіване продовження. І як після цього не повірити в долю? Одного разу я йшла по вулиці і на лавочці біля сусіднього під’їзду побачила свою літню сусідку. Цю бабусю я трохи знаю, інколи вона хоче поговорити з кимось, і я зупиняюся біля неї на кілька хвилин.
Жінка була настільки чимось заклопотаною, що навіть не помітила того, що я підійшла до неї. Бабуся пильно розглядала якісь папірці, коли я підійшла ближче, то розуміла, що це платіжки за комуналку. Я привіталася, запитала, чи все у неї добре, бо вигляд у неї був дуже стурбований. Сусідка сказала, що їй потрібна моя допомога, і попросила піти з нею в банк і допомогти їй все оплатити, бо вона стала погано бачити, і тепер їй складно розібратися з цими сумами.
Я погодилася і ми пішли. Дорогою до найближчого банку бабуся переживала, чи вистачить їй грошей, адже у неї залишилося всього півтори тисячі гривень з пенсії, а то ще треба якось до кінця місяця дотягнути. Тих грошей, які були у бабусі, явно не вистачало, там лише борг за опалення був на 5 тисяч гривень. Я так прикинула, що оплатити треба тисяч зо 7.
Ми підійшли в банк, я забрала всі платіжки у бабусі, попросила її присісти і зачекати на мене, а сама пішла платити. Бабуся віддала мені свої гроші і сіла чекати поки я все зроблю. За кілька хвилин я все оплатила з своєї картки, а бабусі, щоб вона нічого не запідозрила, сказала, що я витратила тисячу, тому 500 гривень їй повертаю.
Вона дуже зраділа, що все так добре вийшло, подякувала мені і навіть обійняла. Ця бабуся давно самотня, дітей у неї не було, а чоловіка кілька років тому не стало. Зараз вона сама живе у квартирі, яку колись придбав її чоловік.
Я пообіцяла бабусі, що допоможу їй оформити субсидію, щоб вона менше платила за комуналку. Після цього випадку я почала частіше ходити до неї в гості, купувала їй різні смаколики. Особливо вона любила шоколадні цукерки, які, на жаль, сама собі купити не могла. А мені приємно зробити їй хочу таку невелику радість.
А якось я поверталася з роботи додому, і на тій самій лавочці знов зустріла бабусю, але була вона не одна, а з якимось молодим чоловіком. Я підійшла до них і бабуся нас познайомила, сказала, що це її племінник Станіслав. Я тоді грішним ділом подумала, що він через квартиру згадав про цю літню родичку. Але моє перше враження про Станіслава, на щастя, виявилося помилковим.
Приїхав він на кілька днів, і перше, що він зробив, це повернув мені гроші, які я тоді оплатила в банку. Станіслав виявився дуже хорошою людиною. Він працює у тій сфері, що і я, ще ніколи не був одружений, приблизно мій ровесник. Загалом, у нас виявилося багато спільного.
Ми продовжили наше спілкування навіть тоді, коли він поїхав. А через кілька тижнів Станіслав повернувся, щоб зробити мені пропозицію. Зараз ми разом, і я дуже щаслива. Не знаю, це все випадковий збіг обставин чи ретельно продуманий кимось на небесах план? Здається, я починаю вірити в долю і в силу добрих справ.