Чи здатні ми осягнути правду, про наше минуле, якою би незвичною вона не була? Практика показує, що це дуже складний процес, який вимагає титанічних зусиль. Переважна маса українців звично ігнорують, що ті знання, які ми вважаємо своєю історією у своїй більшості потрапили до нашого світогляду, як продукт діяльностї пропагандистської машини СРСР, що перейняв кращі традиції фальшування інформації про минуле ще від царської Московії.
Історію українських земель зазвичай втискають у кілька ключових періодів – Київська русь, монголо-татарське іго, потім звідкись взялися козаки, потім зникли, а там вже рукою подати до Першої світової. І от, вже визвольна боротьба, радянська окупація, проголошення Незалежності.
Про це пише Файна сторінка із посиланням на Канал 24.
При цьому, між, наприклад, звільненням сучасних українських земель від татар й заснування першої Січі минуло приблизно 200 років. Ввпродовж цього часу життя на цій території нікуди не поділося.
Середньовічні українці безпосередньо впливали на історію Європи. Один з яскравих доказів цієї тези – Грюнвальдська битва. Грандіозне побоїще на території сучасної Польщі у 1410 році, за участі понад 60 тисяч озброєних людей, які хотіли того чи ні, але суттєво вплинули на хід історії
Грюнвальд даремно рідко згадують у контексті історії української. На початку 15 століття на тутешніх землях було кілька державних утворень.
Найпотужніші – Велике князівство Литовське й королівство Польща. В обох руська еліта – князі і шляхта – грали ключові ролі в державному управлінні.
Найпотужніші державні утворення на українських землях в 15 столітті
У Великому князівстві Литовському руське населення безапеляційно переважало за кількістю. Тож викидати ці сторінки з історії українських земель, щонайменше на справедливо.
Важливо! У Великому князівстві Литовському русичі були найчисельнішою групою, яка не була обмежена в правах. Руська еліта була близькою до правлячого роду Гедиміновичів.
Ордени хрестоносців в ті часи старанно несли католицьку віру по світу, зазвичай методом зменшення кількості прихильників інших релігій чи конфесій.
Одні з них, тевтонці, організувати північний хрестовий похід, впродовж якого винищили балтські племена пруссів й заснували у цій частині континенту свою державу.
Що відомо про Тевтонський орден
Аби виправдати власне існування, вони взялися набридати своїм не католицьким сусідам, тобто Литві й Русі. Понад 100 років постійних конфліктів врешті мали закінчитися грандіозним мордобоєм.
За цей час Велике литовське князівство та Польське королівство встигли поєднатися династійним союзом. І попри те, що внутрішніх конфліктів там теж не бракувало, все ж литовці, поляки та русичі виступили проти тевтонців спільним фронтом.
Велике князівство Литовське та Польське королівство підписали Кревську унію
Це дозволило добитися відчутної кількісної переваги над орденом. За версією британського історика Турнбула, 27 тисячам бійців ордену протистояли 39 тисяч представників об’єднаного війська. Керували ним двоюрідні брати – польський король Ягайло та литовський князь Вітовт.
На їхньому боці воювали ще й татарські загони та найманці з Німеччини та Чехії. Серед останніх – легендарний лідер гуситських воєн Ян Жижка.
Хто такий Ян Жижка?Чеський полководець, національний герой чеського народу. Походив із небагатого дворянського роду. Його ім’я пов’язане з оборонною фазою гуситської революції і зі зміцненням створюваних у її ході державних структур. Його вважають “найвидатнішим військовим талантом у чеській історії”.
У підсумку саме чисельна перевага дозволила війську Ягайла та Вітовта здобути безапеляційну перемогу, вбивши або взявши у полон левову частку тевтонців. Ця поразка тотально послабила Тевтонський орден, який згодом перетворився у васала польського короля.
Над полем бою під Грюнвальдом можна було розгледіти хоругву не тільки Львівської землі, але й Київської, Перемишлянської, Холмської, Подільської, Галицької. І це – далеко не повний перелік. Руського лицаря з під Львова Іванко Сушика король навіть нагородив трьома селами за подвиги у битві.
Українська поштова марка із зображенням лицаря Івана Сушика
Тож як би хто не намагався виривати сторінки з українського минулого, ми завжди самі старалися писати власну історію й не плануємо передавати це право комусь іншому.
Головне фото: Картина Яна Матейка “Грюнвальдська битва”, 1878 рік