За сім місяців війни примудритися витратити особовий склад настільки, щоб другу армію світу довести до необхідності мобілізації! І це з українською армією, можливо й мотивованою, але далеко не найоснащенішою. Це ж якими дурнями треба бути!
А ось що писав фронтовик Віктор Астаф’єв. З його листів стає ясно, що радянські маршали мають дуже гідних учнів у російському генштабі.
“Не треба брехати собі, Ілля Григорович! Хоча б собі! Важко Вам погодитися зі мною, але радянська воєнщина — найшаленіша, найпереляканіша, найпідліша, найтупіша з усіх, які були до неї на світі. Це вона «перемогла». Це вона кидала наш народ, як солому, у вогонь — і совка не стало, немає і того російського народу. Те, що було радянською Росією, іменується нині Нечорнозем’ям, і все це заросло бур’яном, а залишки народу втекли в місто і перетворилися у шпану, що з села пішла і до міста не повернулась.
Скільки втратили народу у війну? Адже знаєте і пам’ятаєте. Страшно називати справжню цифру, правда? Якщо назвати, то замість парадної картузи треба надягати схиму, ставати в День Перемоги на коліна посеред Росії і просити у свого народу прощення за бездарно «виграну» війну, в якій ворога завалили трупами, втопили в російській крові. Адже не випадково в Подільську, в архіві, один із головних пунктів «правил» говорить: «Не виписувати компрометуючих відомостей про командирів Совармії».
Справді: почни виписувати — і виявиться, що після розгрому 6-ї армії супротивника (двома фронтами!) німці влаштували «Харківський котел», в якому Ватутін і єже з ним зварили шість (!!!) армій, і німці взяли тільки полоненими понад мільйон доблесних наших воїнів разом із генералами (а їх взяли цілий пучок, як редиску червону з гряди витягли).
Може, Вам розповісти, як товариш Кірпонос, кинувши на півдні п’ять армій, стрільнувся, відкривши дірку на Ростов і далі? Може, Ви не чули про те, що Манштейн силами однієї одинадцятої армії за підтримки частини другої повітряної армії пройшов героїчний Сиваш і на очах доблесного Чорноморського флоту змів усе, що було у Криму? І більше того, залишивши на короткий час обложений Севастополь, «збігав» під Керч і «танковим кулаком», основу якого складали два танкові корпуси, показав політруку Мехлісу, що видавати газету, хай і «Правду», де від першої до останньої сторінки підносив він Великого вождя — одна справа, а воювати і військами керувати — справа зовсім інша, і дав йому так, що дві армії заплавали і перетонули в Керченській протоці.
Зі збірки листів письменника В. Астаф’єва “Немає мені відповіді. Епістолярний щоденник 1955 – 2001 роки”