Сьогодні я помітив, що мій син увесь день без настрою. Коли я запитав що сталося, то він показав пост моїх батьків у соцмережі. На опублікованому фото вони відпочивають на морі разом зі своїм іншим внуком Михайлом.
Мені стало від того дуже неприємно та я зателефонував до батьків, щоб запитати чому вони не взяли з собою мого сина.
– Ми б не впорались з двома дітьми, – відповів батько, – та й Михайло ніколи на морі не був.
Взагалі-то й мій син Олег теж моря ніколи не бачив. З того часу, як ми взяли квартиру у кредит ми лише працюємо, часу та грошей на відпочинок немає.
Оксана, моя сестра, переїхала до батьків відразу після розлучення з чоловіком. Вона завжди знала, як придобритися до батьків, ніколи їм не суперечила, от і отримувала всього завжди більше. Я на все мав свою думку та не збирався лицемірити в той момент, коли мені було що сказати. Ось за мою прямолінійність вони й зменшили наше спілкування.
Ну і нехай. Я як дорослий це розумію, проте як це пояснити шестирічній дитині. Олег вважає, що він недостатньо хороший та бабуся з дідусем через те його люблять менше, ніж Михайла.
Хіба можна так вчиняти з дітьми?