Ми з чоловіком живемо у Яремче, що на Івано-Франківщині. Андрій родом звідси, тут у нього бізнес. Після весілля я без вагань переїхала жити сюди. Я просто закохалася в ці пейзажі.
У мого Андрія тут є невелика база відпочинку, оскільки місто курортне. В сезон тут досить багато відвідувачів. Мій чоловік власноруч, з нічого, побудував свій бізнес. Вже зараз у нього є добрий прибуток, але, коли ще не були одружені, він лише починав. Він вклав велику суму грошей і цю справу і трясеться над кожною гривнею.
Після весілля і я йому допомагаю на базі. Коли є відвідувачі, я повністю їх обслуговую, заселяю, прибираю й готую номери до заселення. Бо це вже наш сімейний бізнес, ми з цього живемо.
Але, якщо мені пощастило з таким чоловіком, то не пощастило з нормальними родичами. Є у мене рідна сестра. Після розлучення батьків вона пішла жити до батька, чим дуже образила мене й маму. Відтоді ми майже не спілкуємося, тільки можемо привітати одне одного з якимось святом. Але на весіллі у мене вона була і знає, чим ми з чоловіком займаємося.
Так ось, цього літа вона раптово подзвонила мені, що скоро заїде в гості. Кращого часу вона й вибрати не могла. У нас справжня запара. Всі будиночки заповнені людьми, а ті, що ще пустують, то лише тимчасово, бо уже заброньовані й ми чекаємо, коли відвідувачі заїдуть. А тут вона на порозі, так ще й не сама. Олеся з собою притягла чоловіка, двох дітей і ще чотирьох друзів. Вони нависли над мною і сестра каже:
— Ми так довго сюди добиралися. Діти такі втомлені, можеш нас поза чергою поселити в номери, ми б трішки відпочили. А потім поговоримо.
— А я не маю куди вас поселити, в нас все зайнято.
— Як це? Ти що, нас на вулицю виставиш? Сестрі рідну й своїх племінників?
— А чому ж ти не попередила, що ви приїдете? В нас люди на місяць наперед бронюють місця. А зараз липень місяць, розпал сезону, хіба ти не бачиш, скільки людей?
— Ну то що скажеш нам робити? Ти вирішила нам весь відпочинок зіпсувати. Висели когось, або скасуй бронь і посели нас.
Тут у розмову втрутився вже нервовий Андрій:
— Олеся, так не робиться, ми не можемо зараз вас поселити. Давай я зателефоную на сусідні бази, готелі й може прилаштую вас туди. Знижку для вас попрошу.
— Ми не хочемо на іншу базу, ми хочемо тут поселитися. Там треба буде платити за проживання.
А такого нахабства вже я не витримала й запитала:
— А ви планували тут безплатно жити? І на скільки ви думали тут затриматися?
— На тиждень. А що, ти б з рідної сестри гроші взяла? Я сподіваюсь, ти зараз жартуєш. Ми ж сім’я, треба підтримувати зв’язки.
— Олеся, ми востаннє говорили у мене на весіллі 6 років тому. Знаєш, я б ще могла дозволити вам тут безплатно жити, якби ти заздалегідь зателефонувала й сказала, що ви приїдете. Але те, як ви сюди всі приперлися і, як ти себе поводиш, як наказуєш виселити когось — я тепер нізащо тебе тут не поселю. Прошу, їдьте геть звідси.
Сестра крикнула, що більше знати мене не хоче після такого. Вони поїхали, а чоловік підійшов, заспокоїв мене й сказав, щоб я не брала собі це до голови.
Таке, якби вона знала мене до цього! Згадала лиш тоді, коли захотіла на халяву відпочити!