Що оце збирається витворити моя менша донечка – на голову не налазить! Їй – 23, і він на 35 років старший! І вона хоче за цього діда заміж.
І все чому – щоб допомагати нам з чоловіком і своїй старшій сестрі і чотирьом племінникам. Але проти, щоб такою ціною! Її молодість того не варта, навіть життя в будинку під Парижем і успадкування бізнесу дідуся.
Я місця собі не знаходжу, бо все думаю, як же переконати свою меншу доньку не робити цього кроку. Адже я бачу, як вона захоплена своїми планами, але серце матері не обдуриш — я відчуваю, що вона може зробити помилку.
Моя менша донька Вікторія завжди була мрійливою, амбітною, але іноді надто прямолінійною в своїх рішеннях. Два роки тому вона поїхала у Францію, сповнена бажання пізнати світ і побудувати своє майбутнє.
Ми з чоловіком тоді переживали, адже знали, як нелегко залишати рідний дім, але дали їй благословення. Тепер вона повернулася з новиною, яка мене спантеличила.
Дочка розповіла, що у Франції вона зустріла чоловіка, який на 35 років старший за неї. Він овдовів, його діти вже дорослі і живуть окремо, мають свої житло, а сам він володіє невеликим будинком неподалік Парижа.
Більше того, з’ясувалося, що вже майже рік вони живуть разом, і тепер він запропонував їй одружитися. Дочка щаслива, впевнена, що це шанс забезпечити наше майбутнє, допомогти сестрі, племінникам і нам із батьком.
Вона вірить, що зможе отримати його будинок і бізнес у спадок. Але я дивлюся на це зовсім інакше.
Я пам’ятаю, як вона розповідала про нього, її очі світилися. Вона навіть не зважала на те, що він старший на ціле покоління, навіть більше. Мене це лякає. Я бачу, що для неї це більше схоже на обдумане рішення, ніж на справжнє почуття.
Її молодість, краса, перспективи створити сім’ю — усе це стоїть на кону. Я мрію бачити її поряд із чоловіком, який буде її ровесником, який стане їй партнером, другом, з яким вони виростять своїх дітей. А тут таке як сніг на голову.
Я розумію, що вона також думає про нас. Ми з чоловіком на пенсії, і грошей справді не вистачає. Старша дочка Марійка — багатодітна мама, у них четверо дітей, і вони теж ледве справляються.
Вікторія хоче допомогти всім, але я ж здогадуюся, що вона жертвує собою заради цього.
Я пробувала з нею поговорити, м’яко пояснити, що різниця у віці така велика, що життя з людиною, яка вже старша за неї на 35 років, може бути складним. Але вона відмахується, каже, що все продумала, що це її шанс.
Віка говорить про фінансову стабільність, про те, що він її любить і обіцяє турботу. А я дивлюся на неї і думаю: чи буде вона справді щасливою? Чи витримає вона цю дорослу роль? Чи не втратить вона себе?
Я багато роздумую про це, шукаю слова, які зможуть її переконати. Але як? Як пояснити дорослій доньці, що я не хочу, щоб вона жила заради інших, жертвуючи своїм майбутнім?
Я хочу, щоб вона знайшла своє справжнє щастя, свою любов. Хочу, щоб вона мала своїх дітей, свою родину, свої мрії. Але в той же час я розумію, що не можу силою змусити її відмовитися. Це її життя, і тільки вона має право вирішувати.
Сиджу і думаю, чи правильно я роблю, втручаючись. Може, я маю довіритися їй? Але душа матері рветься навпіл. Що робити? Я вірю, що почую тут якісь корисні для мене думки і поради, які допоможуть вирішити ситуацію.
Фото – авторське.