Тридцять років тому Орест мені сказав: “Нам не потрібні діти, кохана! Вони нам заважатимуть досягати цілей, ми на них будемо витрачати свої почуття і час, а я хочу, щоб ми кохали і балували лише одне одного, подорожували, будували кар’єру!”
Я погодилася з коханим. У світі стільки негативного, різних проблем – куди приводити дітей? Краще для себе гарно пожити. І ми жили.
Отже, я прожила в шлюбі майже тридцять років, за чоловіком була, як за кам’яною стіною. Орест мій досить успішний бізнесмен, а я все життя займаюся тим, що мені подобається – допомагаю притулкам для тварин.
Але недавно моє життя круто змінила молода панянка. Їй 30 років, а мені 47. І цим все сказано.
“Вона носить мою дитину, в мене буде син, нащадок!” – гордо заявив Орест, перед тим як піти до молодої пасії, у якої ще двоє дітей від першого шлюбу.
Як я вже сказала, у нас із чоловіком немає дітей, він категорично був проти. Сказав, що без дітей спокійніше ті зручніше, а до старості він матиме капітал, за який нас додивляться наші племінники.
Я вже давно не працюю, він також свого часу наполіг на цьому. Сказав, що для двох він достатньо заробляє. У мене педагогічна освіта, але я жодного дня не працювала у школі, бо заміж за Ореста вийшла у 19 років.
Займалася побутом, допомагала тваринам, створювала комфорт для чоловіка. А тепер отримала «подяку».
З якогось моменту я здогадувалася, що в чоловіка з’явилася інша жінка. Він дуже змінився за останній рік. Але я вирішила не поспішати і почекати.
Як сказала моя мама – погуляє і схаменеться. Але він зважився на розлучення і мені нічого іншого не залишається, як тільки виїхати до батьків у своє рідне село. Або податися закордон, куди мене запрошує подруга – в Іспанію.
Справа в тому, що велика квартира, в якій ми жили з чоловіком, і заміський будинок були спочатку оформлені на свекруху, а потім дарчою перейшли у власність мого чоловіка. Так він убезпечив себе, про що я навіть не здогадувалася.
Орест сказав, якщо розлучимося мирно, він придбає мені однокімнатну квартиру в моєму райцентрі, щоб я не жила з батьками. Я погодилася, б інакше сказав, що поїду тільки з речами. Я знаю, що так і буде, у нього гроші і зв’язки, а в мене нічого.
Моє життя перекинулося з ніг на голову. У Ореста тепер буде сім’я, дитина, а мене чекає самотня старість. Хіба це справедливо?
На моє запитання він відповів, що змінив свою думку про дітей і хоче мати спадкоємця від коханої жінки. Значить, я була не коханою! То чому ж не розлучитись раніше, щоб я теж могла влаштувати своє особисте життя? Він мовчав у відповідь.
Я єдина дочка у своїх батьків. Я свідомо позбавила їхньої радості мати онуків, а тепер, програвши в цьому житті, повертаюся до них без нічого.
І я думаю, що я не зможу жити не тільки з ними, але навіть у своєму місті. Проситиму, щоб чоловік купив квартиру в будь-якому іншому місті України, знаю, що на столицю мені не варто розраховувати.
Ще проблема з роботою. Я не маю ні досвіду, ні навіть уявлення, як знайти роботу. Я дуже шкодую, що пішла на поводу бажань чоловіка. Вчіться на моїх помилках.
Прошу допомогти порадою: що мені обрати, рідне село і батьків, чи Іспанію?
Фото авторське