– Ти ж заплатиш, Наталко? Ти тим телефоном, це так зручно. Я поки свій гаманець витягну, то стільки часу мине, – сказала свекруха в супермаркеті на касі.
– Звісно, Наталя Богданівна! Мені не звикати, – відповіла я обурливо, але моя свекруха ніби цього не помітила.
Ну така вона людина, що собі нічого не шкодує, але коли приїжджає до нас, то біднішої не знайдеш.
Живе Наталя Богданівна одна в Тернополі. Ми ж з чоловіком після навчання у Львові так і залишилися в ньому жити. Виховуємо дві донечки. Працюємо на державних роботах, але також я підробляю тим, що роблю “сусідам” і не тільки манікюр.
Живемо ми добре, бо маємо і своє житло і по автівці і діти навчаються в хороших вузах. Не скажу, що ми багачі, але хватає, бо і я і чоловік віддаємось на повну в роботі.
І ось коли свекруха нас провідує, то поводиться так, ніби весь світ, і ми в тому числі, їй винні.
Онучкам вона може купити якісь цукерки чи фрукти і на тому все.
А поїсти, хочу сказати, моя свекруха любить і не просто борщ чи голубці, їй ляґуміни подавай.
– Ой, а мене Віра, пам’ятаєш, моя сусідка по дачі, ось таким сиром пригощала. Так він мені сподобався, – сказала свекруха, коли зі мною пішла на закупи.
Ну, прийшлось мені догодити Наталі Богданівні.
І такі випадки в нас дуже часті. Все свекруха як готівки немає, то гаманець забуде. Ну звикла вона жити в нас за наш рахунок.
Я не раз свекрусі і штани купляла, бо їй сподобались і кофтинку. Гроші є, та й не робила я з цього проблему.
А ось на наші спільні іменини я зробила свекрусі “сюрприз”.
Вона вирішила нас провідати перед школою, щоб провести кінець канікул з онучками. А ж тут по-новому наш день іменин намалювався. Раніше ми святкували 8 вересня, ну а тепер 26 серпня.
Свекруха як почула, що це іменини, сказала, що потрібно накрити святковий стіл.
Що Наталя Богданівна в ту теліжку в супермаркеті не ложила. І ікру вона захотіла на канапки і червону рибку і якісь ковбаси, на які я і не дивлюся в звичний день. Ну набрали ми пристойно. Наталя Богданівна біля каси почала витягати сумку і зібралася все пакувати.
– Ти ж розрахуєшся?
– Ой, а ви знаєте, Наталя Богданівна, в мене телефон сів, я забула зарядити, а гаманець я дома в сумочці залишила.
Ви б бачили вираз обличчя моєї свекрухи, коли вона з гаманця виймала дві тисячки.
Ну, але вона сама такі продукти обирала. Ну хотіла вона з розмахом ювілей відсвяткувати. І я думаю, їй це вдалося.
І як же “вчасно” в мене “сіла батарея”…
Автор – КАРАМЕЛЬКА