Наша планета раніше виглядала зовсім не так, як зараз, і якби у нас була можливість повернутися назад у минуле на сотні мільйонів років, то ми були б вражені її неймовірно красивим і дивовижним живим світом, незайманим людиною, абсолютно не схожим на все що ми бачимо сьогодні.
Наша планета – поважна персона у Всесвіті, навіть незважаючи на те, що вона схожа на блакитну краплю у безкрайньому океані. Хоч би якою крихітною вона була, вона вижила і зберегла життя в суворих умовах космосу. Якщо самому Всесвіту приблизно 13,8 млрд років, то Землі – 4,5 млрд, і їй весь час вдавалося вистояти і процвітати, що не може не викликати захоплення і гордість за нашу рідну матінку-Землю. Наша планета, як і всі інші, утворилася з речовини в протопланетному диску і близько 4 млрд років тому виглядала зовсім непримітною розпеченою кулею. Але йшов час, вона поступово остигала, і з того моменту, як вона “застигла”, починається її геологічна історія, і перша її глава – це Архейська ера, що почалася 4 млрд. років тому і тривала близько 1,5 млрд. років.
Про молоді планети, як про малюків, дбати нема кому. Після того, як Земля набула сферичної форми і трохи охолонула, на неї ще до початку Архея обрушилися уламки, що залишилися після формування інших планет і Місяця.
Розжарена магма виливалася тоннами на тонку кору Землі, що ледь сформувалася, і юна поверхня нашої планети нагадувала інфернальні пейзажі: з-під кам’янистих фрагментів, що розтріскалися, виривалися фонтани лави, весь цей “муркотливий котел” вирував і дихав вогнем. Ще би! Кількість уламків складала приблизно кілька тисяч тонн! І все це полетіло на нашу рідну планету, не захищену супутниками, за якими можна було б сховатися, не вкриту щільною атмосферою, здатною зупинити їхнє вторгнення. Чимось поверхня юної Землі нагадувала чорну луску дракона, де кожна луска окреслювалася золотисто-жовтогарячою окантовкою. Молоде Сонце ще не було таким гарячим, як зараз, і Земля була непривітною пустелею з чорним небом.
Але Земля – не Місяць: їй не хотілося мати стільки шрамів у вигляді кратерів на своєму прекрасному образі, і вона досить швидко залікувала свої рани. Але як це їй вдалося? Рельєф був згладжений через сильні і практично безперервні приливні землетруси і складний тільки монотонно темно-сірою первинною речовиною, вкритою зверху товстим шаром реголіту. Поступово, коли бомбардування метеоритами припинилося, Земля охолола. Уламки ж розчинилися в палаючій лаві і назавжди стали частиною нашої планети. Молодий Місяць, до речі, виглядав не краще, і був набагато ближчим до Землі, через що обертання нашої планети було настільки швидким, що доба тривала всього 6 годин (а що б ви встигли зробити за такий короткий день?).
Перші фотосинтезуючі організми збереглися до наших днів у вигляді скам’янілостей, і їхній вік налічує 3,4 млрд років.
Якби ми перемістилися в минуле, в ці далекі часи, то не змогли б вижити в тих умовах: атмосфера, що тільки-тільки формувалась, майже не мала кисню і була настільки тонкою, що на Землі був високий рівень радіації. Те, що тоді “витало” над поверхнею Землі, важко назвати атмосферою – ця оболонка складалася з вуглекислого газу, аміаку, водяної пари, сірки, фосфору, водню та хлору.
Але саме на цій “кухні”, в такому “киплячому бульйоні” і почало формуватися життя, і далі настає наступна, протерозойська ера, що почалася приблизно 2,5 млрд років тому і завершилася близько 570 млн років тому.
Цей час відрізняється відносною кліматичною стабільністю, низьким рівнем кисню, а також повільною еволюцією живих істот і називається найнуднішою та найтривалішою епохою в історії розвитку Землі.
Принаймні формування земної кори починають з’являтися великі піднесені ділянки суші – мікроконтиненти. Поступово формувалася суша та океани. Земля стала набувати милішого вигляду.
У цей час еволюціонували ціанобактерії – тип бактерій, що використовують біохімічний процес фотосинтезу для виробництва енергії та кисню, проте вони “перестаралися” і виробили стільки кисню, що на Землі походить від надлишку киснева катастрофа, що полягала в тому, що всі найпростіші форми життя, що встигли на той час, були анаеробами, тобто їх обмін речовин залежав від форм клітинного дихання, які вимагали кисню, а кисень у великих кількостях призводив до загибелі, тому більшість живих організмів Землі зникла. Форми життя, що залишилися, були або несприйнятливі до впливу кисню, або жили в середовищі, де його не було.
Але і до нових умов життя зуміло пристосуватися: форми життя адаптувалися до інших умов, коли анаеробні водорості виробляли відпрацьований кисень, який, змішуючись із залізом, утворював оксид заліза – по суті, іржу. Цей процес вичищав залізо із океанів. Зрештою, коли океани припинили поглинати кисень, процес призвів до утворення насиченої киснем атмосфери, яку ми маємо сьогодні. Однак це призвело до ще одного “перезавантаження” нашої планети – 2,4 млрд років тому почалося Гуронське заледеніння, що тривало близько 300 мільйонів років.
Такий льодовиковий період настав через різке падіння вуглекислого газу та метану в атмосфері, завдяки яким парниковий ефект підтримував тепло. Ті найпростіші організми, які формувалися на суші, були приречені – життя збереглося лише у приекваторіальних широтах поруч із гідротермальними джерелами під водою. Врятувало Землю від крижаного полону Сонце.
Під дією теплих променів льоди розтанули і відступили, збагативши ґрунт водою та мінералами. На суші з’являлися перші рослини, а під водою життя так і продовжувало формуватися – з’являлися нові види водоростей, коралів, морських губок, молюсків.
Місяць тоді був набагато ближче, ніж зараз, тому під час припливів вода обрушувалася на береги і виносила своїх мешканців на сушу, де їм доводилося знову вчитися виживати. Зрозуміло, вони намагалися в наступі відпливи дістатися до води – хто на плавниках, хто – повзком, хто – стрибками. Багато хто гинув, а багато хто навчився дихати – так з’явилися перші амфібії. Поверхня Землі поступово покривається лісами, і їх мешканцями стають комахи. Колись колишні жителі вод вирушають на розвідку до лісів. Формуються нові види.
Геологічна активність Землі призводить до появи нових континентів. Щоб їх освоювати, новим сухопутним тваринам доводиться вчитися долати великі відстані, і вони намагаються літати. Спочатку це були спроби дістатися сусідніх дерев, але потім вони освоїли цю науку повною мірою, і з’явилися перші птахи, що стали предками динозаврів.
Земля в кінці протерозойської ери, до приходу динозаврів стала прекрасним мальовничим куточком, та й у їхній присутності виглядала анітрохи не гірше. Тут було безліч рослинності, чиста вода в океанах, озерах і річках, повітря, насичене киснем. Людина примудрилася змінити образ нашої планети значно швидше, ніж усі попередні епохи, що відбуваються природним шляхом. Чи оновиться планета після людей? І чи довго терпітиме таке бездумне наше втручання?